WWW.KNIGA.SELUK.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА - Книги, пособия, учебники, издания, публикации

 

Pages:   || 2 | 3 | 4 |

«АРХЕОЛОГИЧЕСКИЕ ИССЛЕДОВАНИЯ В ЕВРОРЕГИОНЕ ДНЕПР в 2011 г. Чернигов 2012 УДК 902/477.51+470.333+476 ББК T 4 C А 87 Редакционная коллегия: Академик НАН Украины Толочко П. ...»

-- [ Страница 1 ] --

Черниговская областная государственная администрация

Институт археологии НАН Украины

Черниговский национальный педагогический университет

имени Т. Г. Шевченко

Администрация Брянской области

Институт археологии РАН

Брянский государственный университет имени И. Г. Петровского

Гомельский областной исполнительный комитет

Институт истории БАН

Гомельский государственный университет имени Ф. Скорины

АРХЕОЛОГИЧЕСКИЕ ИССЛЕДОВАНИЯ

В ЕВРОРЕГИОНЕ «ДНЕПР»

в 2011 г.

Чернигов 2012 УДК 902/477.51+470.333+476 ББК T 4 C А 87 Редакционная коллегия:

Академик НАН Украины Толочко П. П. (Киев) – ответственный редактор, член-кор. НАН Украины Ивакин Г. Ю. (Киев), член-кор. НАН Украины Моця А.П. (Киев), проф. Коваленко А.Б. (Чернигов) – заместитель ответственного редактора, доц. Коваленко В. П.

(Чернигов) – ответственный секретарь, член-кор. РАН Гайдуков П. Г. (Москва), проф. Шинаков Е. А. (Брянск), проф. Чубур А. А. (Брянск), проф. Левко О. Н. (Минск), проф. Марзалюк И. А. (Могилев), проф. Макушников О. А. (Гомель).

Рекомендовано к печати Ученым советом Черниговского национального педагогического университета имени Т. Г. Шевченко (протокол № 5 от 28 декабря 2011 г.) Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.: Научный ежегодник.

А 87 – Чернигов: Десна Полиграф, 2012. – 168 с.

ISBN 978-966-2646-19- Книга содержит сведения об археологических исследованиях, проведенных в 2011 г. на территории Еврорегиона «Днепр», в состав которого входят Черниговская область Украины, Брянская область Российской Федерации и Гомельская область Республики Беларусь.

Для историков, археологов, преподавателей, учителей, работников музеев, краеведов.

Книга містить відомості про археологічні дослідження, проведені в 2011 р. на території Єврорегіону «Дніпро», до складу якого входять Чернігівська область України, Брянська область Російської Федерації та Гомельська область Республіки Білорусь.

Для істориків, археологів, викладачів, вчителів, працівників музеїв, краєзнавців.

УДК 902/477.51+470.333+ ББК T 4 C ISBN 978-966-2646-19-1 © Авторы,

СОДЕРЖАНИЕ



Хоменко В.Н. (Чернигов) Предисловие

Черниговская область Бєляєва В. І. (Санкт-Петербург), Васильєв П. М. (Київ) Роботи українсько-російського Пушкарівського загону палеолітичної експедиції Археологічного музею Інституту археології Національної академії наук України....... Бондар О. М., Терещенко О. В. (Чернігів) Археологічні розвідки на території Чернігівського району

Бондар О. М., Богуш О. О., Кравченко Р. А. (Чернігів) Археологічні розвідки біля села Пересаж Ріпкинського району Чернігівської області

Веремейчик О. М., Бондар О. М., Терещенко О. В. (Чернігів) Археологічні дослідження Замкової гори в Любечі

Гарига М. М. (Чернігів), Долженко Ю. В. (Київ) Дискретні ознаки на людських черепах з могильника козацької доби у Батурині (попередні дані)

Дем’яненко Д. Р. (Чернігів) Обстеження пам’яток доби пізнього середньовіччя в Чернігівському районі Чернігівської області

Жаров Г. В., Жарова Т. М. (Чернігів), Ступак Д. В. (Київ) Нові палеолітичні пам’ятки на Чернігівщині

Казаков А. Л. (Чернигов) Летописный городец Остерский и его «Божница»

Коваленко В. П. (Чернігів), Мезенцев В. І. (Торонто), Ситий Ю. М. (Чернігів) Археологічні дослідження в Батурині

Коваленко В. П. (Чернігів), Моця О. П. (Київ), Осадчий Є. М. (Суми) Новий курган у Шестовиці

Коваленко В. П. (Чернігів), Моця О. П. (Київ), Ситий Ю. М. (Чернігів) Дослідження в Шестовиці

Коваленко В. П. (Чернігів), Моця О. П. (Київ), Скороход В. М. (Чернігів) Дослідження на розкопі № 1 на посаді Шестовицького городища

Кондратьев И. В. (Чернигов) Любечский мужской монастырь св. Антония (к вопросу о хронологических рамках существования)

Луценко Р. М. (Чернігів) Дослідження на території Свято-Миколаївського Пустинно-Рихлівського монастиря

Моця О. П. (Київ), Давидко І. Л., Коваленко В. П. (Чернігів) Дослідження північно-східної околиці Шестовицького посаду

Моця О. П. (Київ), Скороход В. М., Ситий Ю. М. (Чернігів) Оборонні споруди Виповзівського городища

Моця А. П., Шидловский П. С. (Киев) Исследования памятников археологии Нижнего Подесенья

Ногін Є. В. (Чернігів) Нові дослідження Лисогубівського поселення

Потєхіна І. Д., Слободян Т. І. (Київ) Звіт про антропологічну експертизу кремованих скелетних решток з некрополя Шестовиці

Руденок В. Я., Новик Т. Г. (Чернігів) Археологічні дослідження на території колишнього Іллінського монастиря в Чернігові у 2010 – 2011 рр

Ситий Ю. М. (Чернігів) Матеріальна культура Любецького замку середини ХVІ – першої половини ХVІІ ст.

Скороход В. М., Козубова Д. М. (Чернігів), Мироненко Л. В. (Київ) Дослідження житлової забудови кінця ІХ – середини Х ст. на посаді Виповзівського городища

Ступак Д. В. (Київ) Дослідження Новгород-Сіверської палеолітичної стоянки

Ступак Д. В. (Київ), Хлопачов Г. А. (Санкт-Петербург) Дослідження верхньопалеолітичної стоянки Оболоння

Сытый И. М., Коваленко В. П. (Чернигов) Изразец И. Мазепы с гербом «Бойча»

Черненко О. Є. (Чернігів), Кедун І. С. (Ніжин) Археологічні дослідження літописних міст Чернігово-Сіверщини

Гаврилов К. Н., Воскресенская Е. В. (Брянск) Некоторые итоги изучения верхнего палеолита в окрестностях с. Хотылёво

Чубур А. А. (Брянск) Инвентаризация материалов по раннему железному веку из фондов Брянского государственного объединенного краеведческого музея

Шинаков Е. А., Гурьянов В. Н., Грачев С. Ю. (Брянск) Работы в Брянском ополье

Гришечкин М. А., Леднев Р. П. (Гомель) Историко-археологическая разведка по «Екатерининскому шляху» под Гомелем

Езепенко И. Н. (Минск) Исследование новых поселений неолита – раннего периода бронзового века в Гомельском Поднепровье

Лебедев А. Д., Писаренко А. А. (Гомель) Археологическая разведка в Гомельском районе

Лось В. С. (Гомель) Макушнікаў А. А., Ліндзянкоў Зм. М., Гусеў А. А. (Гомель) Даследаванне Мохаўскіх курганоў

Макушников О. А., Меркуль А. В. (Гомель) Охранные археологические раскопки на Гомельском Околоградье

Рассадин С. Е. (Минск) Две паричские находки

Сычев В. И., Линденков Д. Н. (Гомель) Охранные исследования Любенского городища в Гомеле

Тимофеенко А. Г. (Минск) Раскопки на городище у д. Проскурни Жлобинского района

Сведения об авторах

В соответствии с принятой 21 мая 1980 г. Европейской Рамочной Конвенцией о трансграничном сотрудничестве между территориальными административными единицами или местными органами власти 29 апреля 2003 г. в Гомеле было подписано Соглашение о создании приграничного сообщества Еврорегион «Днепр». В декабре 2003 г.

он получил статус наблюдателя в Ассоциации европейских приграничных регионов (АЕПР).

Создавая Еврорегион «Днепр», в который вошли Черниговская область Украины, Брянская область Российской Федерации, Гомельская область Республики Беларусь, их руководители исходили из того, что мы имеем общие культурные ценности, исторически обусловленную взаимосвязь и взаимодополняющие друг друга территориальнопроизводственные комплексы, а также стремимся развивать сотрудничество, совместно решать сложные экологические проблемы, реализовывать туристический и рекреационный потенциал трех областей.

Наши отношения имеют глубокие корни: тысячу лет назад наши регионы входили в состав Чернигово-Северской земли – одного из наиболее могущественных государственно-политических объединений средневековой Центрально-Восточной Европы.

Новый масштабный международный гуманитарный проект – издание ежегодника «Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» – призван оперативно информировать общественность об открытиях, которые ранее были достоянием лишь узкого круга профессионалов. Причем речь идет не только о полевых исследованиях, но и об артефактах, хранящихся в музеях и частных коллекциях.

Надеемся, что нашу инициативу поддержат руководители Брянской и Гомельской областей, и этот проект станет заметным событием в научной жизни Еврорегиона «Днепр».

Глава Черниговской областной Черниговская область Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

РОБОТИ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОГО ПУШКАРІВСЬКОГО ЗАГОНУ

ПАЛЕОЛІТИЧНОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ АРХЕОЛОГІЧНОГО МУЗЕЮ

ІНСТИТУТУ АРХЕОЛОГІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ У 2011 р. були продовжені дослідження верхньопалеолітичного поселення Пушкарі І (с. Пушкарі Новгород-Сіверського р-ну Чернігівської обл.), а саме розкопу VII. У роботі експедиції брали участь студенти історичних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Санкт-Петербурзького державного університету.

Стоянка Пушкарі І розташована на правому високому березі р. Десна, на північній частині плато, що має місцеву назву Погон (Рис. 1). Досліджувана ділянка стоянки (розкоп VII) знаходиться за 37 м на схід від розкопу V і приблизно за 55 м на захід від розкопу М. Я. Рудинського. Насьогодні загальна розкопана тут площа становить 98 м.

Мета польового сезону 2011 р. полягала у продовженні вивчення північної частини розкопу на головних його об’єктах, а саме вогнищах, скупченнях та житловій западині.

Усього в сезоні 2011 р. було розкрито 42 м на ділянках квадратів е-л – 20 – 27. На цій площі необхідно було продовжити дослідження нижніх горизонтів культурного шару на усіх об’єктах. У минулому польовому сезоні, через складність розбору кісткових скупчень у північній частині розкопу на кв. е-л – 19 – 27, не було можливості повною мірою зробити це. Значна робота була проведена також на ділянці квадратів е-л – 26 – 27 по дослідженню середніх горизонтів культурного шару, адже, судячи з положення матеріалу, до цієї частини розкопу поширюється житлова западина.

Після завершення польових досліджень розкоп був законсервований до наступного сезону, а отриманий фауністичний та кременевий матеріал переданий на зберігання до Археологічного музею ІА НАНУ.

Цього року також були поновлені роботи по дослідженню іншої верхньопалеолітичної пам’ятки – Погон, для чого був закладений шурф розміром 1 2 м (пізніше до нього було прирізані ще 2 м), за 300 м на південний схід від розкопу VII. У ході розкопок було виявлено 2 культурні шари.

Перший культурний шар залягає на глибині від 10 – 80 см від денної поверхні у лесоподібному супіску (Рис. 2б), який дуже пошкоджений різноманітними кріотурбаціями та кротовинами. Культурний шар виявився слабким, до 10 предметів на 1 м, з поодинокими знахідками фауністичних решток (обгорілі кістки мамонта до 2 см). Матеріал у шарі залягав не «in situ», а, скоріше за все, був принесений з інших ділянок. Серед знарядь праці знайдено 1 кутовий різець, 1 ретушовану пластину та вістря, що дуже подібне за типом до т.зв. «пушкарівських».

Найбільш цікавим виявився другий культурний шар, що залягає на глибині починаючи з 1,1 м у лесоподібному суглинку, потужністю 10 см (Рис. 2б). Шар насичений фауністичними й кременевими знахідками та має забарвленість від залишків кісткового вугілля (Рис. 2а). За попередніми даними, фауністичні рештки представлені здебільшого залишками кісток мамонта (Mammuthus primigenius), а також північного оленя (Rangifer tarandus) і благородного оленя (Cervus elaphus). Необхідно зазначити, що фауна має дуже погану збереженість через геологічні умови залягання, що ускладнює її визначення. Крім того, було отримано достатньо цікавий кременевий матеріал, а саме мікропластинки з притуплеЧерниговская область ним краєм, різці, скребачки, ретушовані пластини та декілька нуклеусів. Наразі матеріал залишається на стадії камерального та наукового опрацювання, але можна з упевненістю віднести його до ранньої пори епіграветського часу.

Таким чином, загальна площа досліджуваної ділянки становить 4 м і є досить перспективною для подальших робіт.

Рис. 1. Карта та топографічний план розташування пам’яток Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

а) загальний план другого культурного шару; б) профіль Розвідковий загін Центру археології та стародавньої історії Північного Лівобережжя імені Д. Я. Самоквасова Інституту історії, етнології та правознавства імені О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка у вересні 2011 р. обстежив археологічні пам’ятки біля с. Гущин та с. Рогощі Чернігівського р-ну.

В результаті робіт уточнено топографію пам’яток, відзнято їх нові плани. В ході розвідок активно використовувались новітні методи топозйомки, серед яких слід відзначити використання Системи глобального позиціонування (GPS), застосування барометричного альтиметра та роботу з системою космічних знімків Global Mapper.

Село Гущин знаходиться на південно-західній околиці Чернігова. Його археологічний комплекс на сьогодні включає городище, посад та курганний некрополь, що складається з двох груп. Перші археологічні дослідження розпочав тут Д. Я. Самоквасов 1872 р., який розкопав 11 курганних насипів, що містили як кремації, так і інгумації. Найбільш цікавим виявився «Великий курган», що містив поховання воїна з конем та зброєю у зрубній гробниці1.

Дослідження некрополя продовжив 1967 р. Г. О. Кузнєцов, розкопавши один курган2. У 1980-х рр. дослідженнями комплексу займались О. П. Моця і В. П. Коваленко3.

Городище знаходиться на західній околиці с. Гущин, на лівобережній корінній терасі р. Білоус, що височіє над річною заплавою на 7 – 9 м. Майданчик має неправильну овальну форму, 80 63 м, і витягнутий з півночі на південь. У тому ж напрямку спостерігається поступове пониження майданчика на 1 – 1,5 м. Городище за морфологічними ознаками відноситься до простих мисових (за П. О. Раппопортом) (Рис. 1).

З напільної (східної) сторони городище відрізане від тераси ровом завширшки 7 – 13 м та глибиною до 2 м. З південної сторони рів плавно переходить у спуск до заплави р. Білоус.

Вал городища дуже розсунутий. На думку В. П. Коваленка, раніше він проходив по всьому периметру городища4. Залишки валу збереглися з напільної сторони, тут його ширина сягає 12 – 15 м, висота – 0,5 – 0,7 м. Залишки валу також помітні з південного краю. Паралельно валу з внутрішнього боку городища проходить внутрішній рів. Його ширина коливається від 7 м у південній частині до 12 м у північно-східній, а глибина від рівня майданчика городища становить 1 – 1,5 м. В’їзд до городища знаходився зі східної напільної сторони.

Сьогодні на території городища розташований сільський цвинтар (Рис. 3).

Посад, що знаходиться під приватною забудовою, простягається на схід, північ і південь від городища, вздовж тераси р. Білоус. Його приблизну територію можна визначити лише за підйомним матеріалом та даними аерокосмічних знімків, на яких ділянки з культурним шаром виділяються характерним темно-сірим кольором. Приблизна площа посаду складає біля 10 га.

Роботу виконано за підтримки Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України (Проект № Ф41.5/016 «Українське та Білоруське Подніпров’я в епоху становлення державності». Договір № Ф41/107-2011).

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Роботи 2011 р. мали на меті виявлення подолу в даному археологічному комплексі.

Пошуки велися на заплавній ділянці біля городища. Під час шурфування виявлено незначну кількість фрагментів давньоруської та пізньосередньовічної кераміки. Однак інтерпретувати зазначені знахідки як індикатор культурного шару заважають дві обставини. Поперше, за спогадами старожилів, ще кілька десятиліть тому під час повеней вода щорічно піднімалася до рівня надзаплавної тераси, затоплюючи рів навколо городища. Тож цілком вірогідно, що знайдені фрагменти кераміки потрапили в землю саме під час дощів та весняних повеней, коли їх просто змивало з посаду на корінній терасі. По-друге, жоден з шурфів не зачепив об’єктів. Відтак, впевнено говорити про існування середньовічного подолу на даній ділянці бракує підстав, що, тим не менше, не заперечує можливості його відкриття в ході подальших досліджень.

Могильник комплексу представлений двома курганними групами, розташованими вздовж дороги на Чернігів. Перша курганна група знаходиться за 460 м на північний схід від городища і на сучасний момент нараховує 28 насипів, розташованих компактно на території 153 73 м.

Друга курганна група знаходиться за 880 м від городища в північно-східному напрямку, вздовж корінної тераси р. Білоус. На 2011 р. група нараховувала 3 візуально помітні кургани.

В обох курганних групах зафіксовані розкопані кургани. За даними Д. Я. Самоквасова, курганний могильник у с. Гущин наприкінці ХІХ ст. нараховував 120 насипів. Можна припустити, що це залишки однієї курганної групи.

Ймовірно, кургани розташовувались вздовж стародавнього шляху на Чернігів, що проходив тим самим маршрутом, що і сучасна дорога, по краю лівобережної тераси р. Білоус. На карті ХІХ ст. біля с. Гущин позначено брід через р. Білоус, майже навпроти городища. В цьому місці правобережна тераса біля с. Киїнка має пологий спуск, а лівобережна – доволі крута, тут піднятись на терасу можна було або біля городища, або ж з південносхідної сторони посаду, де вона стає більш пологою.

Питання про локалізацію літописного Оргоща (згадується в Іпатіївському літопису під 1159 р.)5 було порушено ще наприкінці ХVІІІ ст. Першим Оргощ ототожнив з городищем у с. Рогощі (нині Чернігівського р-ну) К. О. Неволін. Їх тотожність документально довів П. В. Голубовський. Цю точку зору підтримали П. М. Добровольський6, Д. І. Бліфельд і В. П. Коваленко8.

Археологічні дослідження курганів, що знаходились неподалік рогощинського городища в с. Табаївка, провів у 1872 – 1874 рр. М. А. Константинович9. Перші дослідження на території самого городища, проведені П. М. Добровольським на початку ХХ ст.10, дозволили впорядкувати топографічний опис городища. Водночас П. М. Добровольський розкопав 5 курганів Табаївського могильника11.

Наступний етап досліджень на території Рогощинського комплексу був пов’язаний з діяльностю Деснянської археологічної експедиції 1949 р. під керівництвом Д. І. Бліфельда.

Тоді було досліджено 312 м2 в південній частині городища та проведено розвідку на посаді.

На курганному некрополі було досліджено 5 насипів12.

У 1980, 1981, 1985 рр. експедиція Чернігівського історичного музею під керівництвом В. П. Коваленка дослідила на городищі майже 500 м2 та провела розвідки на території посаду (досліджено до 100 м2)13. Також у цей час О. П. Моця досліджував Табаївський курганний некрополь. На ньому було розкопано 12 насипів, деякі з них містили пам’ятки дружинної культури, а одне поховання було віднесене автором розкопок до камерних14.

Городище літописного Оргоща знаходиться на західній околиці с. Рогощі (Рис. 2).

До 1960-х рр. воно мало овальну в плані форму розмірами 200 180 м (за обмірами Д. І. Бліфельда), укріплена площа складала щонайменше 3,2 га. За типологією давньоруських городищ, розробленою П. О. Раппопортом, його можна віднести до ІV типу (городища правильної або майже правильної форми, що не залежать або майже не залежать від рельєфу місцевості)15. На 2011 р. збереглося 55 – 60% городища; його північна частина була знищена 1964 р. під час будівництва дороги.

Майданчик городища поступово понижується в північному напрямку, у бік річки Білоус, перепад висот становить 3 м. Сам майданчик нерівний, він складається з трьох підвищень. Перше, західне має розміри 60 40 м при висоті 2 – 2,5 м. Друге підвищення знаходиться у західній частині городища, його розміри в плані складають приблизно 60 м, а висота – 4 – 4,5 м. З північного краю воно різко понижується. Під підвищенням знаходиться заглиблення до 1 м. Найменше, третє підвищення знаходиться в південній частині городища, воно витягнуте з південного сходу на північний захід на 50 м, а ширина його сягає 10 м.

На городищі збереглися вали, заввишки 4 – 7 м при ширині підошви 20 – 24 м. Чітко простежуються зовнішній та внутрішній рови. Ширина зовнішнього рову з південного та південно-західного боків коливається від 10 до 13 м, а глибина – від 1 до 2,5 м. Внутрішній рів на городищі фіксується зусібіч, його ширина становить 6 – 8 м, а глибина – 1 – 3 м (Рис. 4).

Городище літописного Оргоща мало два в’їзди – східний та західний, з виходом до річки.

Посад літописного Оргоща знаходився на північ, схід та південь від городища. З південно-східної сторони культурний шар посаду фіксується лише на триметровому підвищенні, за 150 м від городища. На схід культурний шар простягається вздовж русла безменного струмка, на північ – вздовж р. Білоус. Загальна площа розповсюдження кераміки Х – початку ХІ ст. сягає 35 га. На аерокосмічних знімках залишків літописного Оргоща культурний шар представлений плямами темно-сірого кольору на фоні плям жовтого кольору, де культурний шар відсутній. Культурний шар також наявний на невеликій площі на правому березі р. Білоус, навпроти городища та північної частини посаду, що збільшує площу поширення культурного шару ще на 3 – 4 га. Загалом серед зібраного підйомного матеріалу переважає кругова кераміка Х – початку ХІ ст., однак наявний значний відсоток матеріалу ХІІ – ХІІІ ст.

Роботи 2011 р. велися у південній частині посаду, їх метою було виявлення чіткого кордону розповсюдження культурного шару на даній території. Для виконання поставленої мети було закладено три шурфи розмірами 2 1 м. Шурф 1 знаходився за 340 м на південний схід від городища. В ньому не було виявлено ніяких культурних нашарувань. Шурф закладено за 240 м від городища в тому ж напрямку. Товщина культурного шару в ньому не перевищила 0,1 – 0,15 м, а серед знахідок виявлено декілька фрагментів давньоруської кругової кераміки та залізоплавильних шлаків. Шурф 3 закладено за 190 м від городища на краю підвищення. Культурні відкладення в третьому шурфі представлені залишками кругових керамічних посудин Х – ХІІІ ст., потужність культурного шару сягає 0,4 – 0,5 м. На дні шурфу 3, в північній його частині, зафіксовано край об’єкта, заглибленого в материк на 0,3 м. Об’єкт отримав назву яма 1. На дні ями знайдено фрагмент вінця кругової посудини середини – другої половини Х ст., декілька шлаків та фрагменти пічини (Рис. 5: 12). Біля шурфу 3 зібрано підйомний матеріал, представлений вінцями кругових посудин Х – ХІІІ ст.

та ХVІІ – ХІХ ст. (Рис. 5: 1 – 10).

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Курганний могильник літописного Оргоща розташований на території с. Табаївка, на правому березі р. Білоус. За даними ХІХ ст. могильник нараховував щонайменше 97 насипів у двох курганних групах. Перша курганна група розташована на сучасному сільському кладовищі. Наприкінці ХІХ ст. вона нараховувала 73 кургани, а в середині 80-х рр. ХХ ст.

– понад 40 курганів, 12 з яких було розкопано О. П. Моцею. Від другої курганної групи в ур. Волотуха зберігся лише один насип (наприкінці ХІХ ст. їх нараховувалося 24). На думку О. П. Моці, ці дві зафіксовані групи насправді – рештки одного великого некрополя межі І-го та ІІ-го тисячоліть16.

В ході обстеження 2011 р. було зафіксовано 17 візуально помітних насипів і 7 розкопаних курганів.

Таким чином, роботи 2011 р. на археологічних комплексах біля сіл Гущин та Рогощі дозволили уточнити датування та топографію пам’яток, відзняти нові плани та прив’язати їх до міжнародної системи координат.

1. Самоквасов Д. Я. Могильные древности северянской Черниговщины. – М., 1916. – С. 77 – 80.

2. Кузнецов Г. А. К тайнам Чернигова. Из истории спелео-археологической секции Черниговcкой городской организации Украинского общества охраны памятников истории и культуры. – Чернигов, 2010. – С. 23 – 25.

3. Коваленко В. П., Марченко В. Н. Гущинское городище близ Чернигова // Археология и история Юго-Востока Руси. – Курск, 1991. – С. 46 – 48.

4. Коваленко. В. П., Марченко В. Н. Гущинское городище… – С. 47.

5. Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. – СПб., 1908 – Т. ІІ. – Стб. 500.

6. Добровольский П. М. Село Рогоща, Черниговского уезда. – Чернигов, 1904. – С. 3 – 13.

7. Бліфельд Д. І. Деснянська археологічна експедиція 1949 р. // Археологічні пам’ятки УРСР. – К., 8. Коваленко В. П., Моця О. П. Літописний Оргощ // Роль ранніх міських центрів в становленні Київської Русі: Матеріали польового історико-археологічного семінару. – Суми, 1993. – С. 9. Константинович Н. А. О курганах Черниговского уезда // Труды Третьего археологического съезда в России, бывшего в Киеве в августе 1874 года. – К., 1878. – С. 181 – 184.

10. Добровольский П. М. Село Рогоща... – С. 3 – 12.

11. Добровольский П. М. Табаевские курганы (археологическая экскурсия). – Чернигов, 1905. – 12. Бліфельд Д. І. Деснянська археологічна експедиція... – С. 12 – 21.

13. Коваленко В. П., Моця О. П. Літописний Оргощ… – С. 16 – 18.

14. Моця А. П. Табаевские курганы (по данным археологических исследований и материалам музейных фондов) // Тезисы Черниговской областной научно-методической конференции посвященной 90-летию Черниговского исторического музея. – Чернигов, 1986. – С. 54 – 55.

15. Раппопорт П. А. Древние русские крепости. – М., 1965. – С. 8.

16. Моця А. П. Табаевские курганы... – С. 54 – 55.

Рис. 1. План городища в с. Гущин (топозйомка О. Бондаря, 2011 р.) Рис. 2. План городища в с. Рогощі (топозйомка О. Бондаря, 2011 р.) Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 3. Вигляд городища в с. Гущин із заплави р. Білоус. Осінь 2011 р.

Рис. 4. Вигляд валу городища літописного Оргоща з майданчика городища.

АРХЕОЛОГІЧНІ РОЗВІДКИ БІЛЯ СЕЛА ПЕРЕСАЖ

РІПКИНСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ* У жовтні 2011 р. розвідковий загін Центру археології та стародавньої історії Північного Лівобережжя імені Д. Я. Самоквасова Інституту історії, етнології та правознавства імені О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка обстежив археологічні пам’ятки біля с. Пересаж Ріпкинського р-ну Чернігівської обл. В результаті робіт уточнено топографію пам’яток, відзнято їх нові плани.

В ході розвідок активно використовувалися новітні методи топозйомки, серед яких слід відзначити використання Системи глобального позиціонування (GPS), застосування барометричного альтиметра, роботу з системою космічних знімків Global Mapper та картографічними матеріалами ХІХ ст.

Археологічні пам’ятки біля с. Пересаж відомі з кінця ХІХ ст. завдяки роботам М. Й. Бранденбурга 1. Наступний етап вивчення поховальних пам’яток біля цього населеного пункту розпочався в 60-х рр. ХХ ст. дослідженнями С. С. Ширинського 2. У 70 – 80-х рр. ХХ ст.

О. В. Шекун біля с. Пересаж виявив два давньоруські поселення Х – ХІІІ ст.: власне поселення Пересаж та поселення в ур. Займи 3.

На сьогодні у с. Пересаж немає постійного населення. Натомість тут розташовані автомайстерні та гаражі, а також Любецький психоневрологічний інтернат. Поселення Пересаж розташоване на надзаплавній терасі р. Муравля, що має висоту до 6 – 7 м. Поверхня поселення рівна, лише в деяких місцях наявні невеликі промоїни від струмків. Дорога до Інтернату розділяє поселення на дві частини. Протяжність поселення із заходу на схід – понад 600 м, а з півночі на південь – до 250 – 300 м (проте остаточно встановити межі розповсюдження культурного шару в південному напрямку поки не вдалося). Загальна площа поселення за результатами досліджень складає понад 12 га (Рис. 1). Пам’ятка має щонайменше два хронологічні періоди існування. Перший відноситься до епохи Давньоруської держави, другий – до ХVII – ХVIII ст., коли тут знаходилось с. Пересаж, що належало родині Лизогубів.

Культурний шар давньоруського часу, за підйомним матеріалом, поширений у західній та центральній частинах поселення і займає площу 8 – 10 га. На поверхні зустрічаються дрібні уламки кругового посуду давньоруської доби. У східній частині поселення ( 250 м) переважає керамічний матеріал ХVII – ХVIII ст., однак тут також виявлений матеріал початку ХІ ст. Для уточнення хронології східної частини поселення, ближче до річки було закладено шурф. Шурфування показало, що верхній шар представлений матеріалами ХVII – ХVIII ст., під ним знаходиться шар давньоруського часу незначної потужності, з якого походить нечисленний керамічний матеріал кінця Х – початку ХІ ст. (Рис. 2). Зі східного боку поселення обмежене пересохлим руслом струмка, за яким знахідки відсутні. Розповсюдження культурного шару ХVII – ХVIII ст. співпадає з межами с. Пересаж на карті середини ХІХ ст.

Роботу виконано за підтримки Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України (Проект № Ф41.5/016 «Українське та Білоруське Подніпров’я в епоху становлення державності». Договір № Ф41/107-2011).

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Курганний могильник знаходився за 600 м на південний захід від поселення (Рис. 1).

М. Й. Бранденбург нарахував на могильнику понад 100 насипів4. С. С. Ширинський навів більш точну кількість курганів – 136 насипів, висотою від 0,2 до 1,8 м та діаметром 8,5 – 11 м.

Дослідник відзначив, що на 13 курганах були помітні сліди їх розкопування «колодязем»

або «траншеєю»5. Скоріш за все, це сліди розкопок М. Й. Бранденбурга. Загалом на ньому було досліджено 26 насипів: 5 – М. Й. Бранденбургом (кінець ХІХ ст.) та 21 – С. С. Ширинським (1962, 1964 – 1965 рр.). Рештки могильника були знищені наприкінці 60 – на початку 70-х рр. ХХ ст. Обстеження 2011 р. місцевості, де знаходився курганний могильник, показало наявність на поверхні незначної кількості дрібних уламків кругового посуду. На мапі ХІХ ст., окрім вказаного могильника, наявні ще два об’єкти, що можуть бути інтерпретовані як курганні насипи. Перший знаходився за 300 – 350 м на захід від відомого могильника.

Другий – на схід від поселення. Обидва об’єкти були знищені ще у другій половині ХІХ ст.

Питання про наявність у Пересажі городища або якихось інших укріплень в науковій літературі не порушувалось. Однак ряд факторів вказує на його існування. Поселення Пересаж можна віднести за низкою ознак до так званих дружинних таборів кінця ІХ – початку ХІ ст. По-перше, це площа поселення (до 10 га). По-друге, наявність серед поховань курганного могильника поховань із яскраво вираженою дружинною культурою та поховань зі зброєю. На усіх подібних до Пересажа пам’ятках Х – ХІ ст. нижнього межиріччя Десни та Дніпра наявні укріплення (літописні Листвен та Оргощ, городища в селах Гушин, Звеничів, Шестовиця). На таких пам’ятках, як Звеничів та Оргощ, ландшафтні умови ускладнювали вибір місця для спорудження укріплень, тому тут були зведені фортеці, укріплення яких від рельєфу не залежали. Місцевість біля поселення Пересаж добре підходить для спорудження городища: береги р. Муравля доволі круті та високі (до 9 м) з невеликими мисоподібними виступами. У 2011 р. було обстежено правий берег Муравлі та частину лівого в районі поселення. Найбільш зручний для спорудження городища мисоподібний виступ, на нашу думку, знаходиться на лівому березі. Однак, саме тут сьогодні знаходяться корпуси Інтернату; до того ж, частина мису знищена під час насипання дамби через р. Муравля. Візуальне обстеження показало наявність на цьому мисі продовгуватої западини шириною до 10 м і глибиною до 1 м. Проте, через режимність об’єкта, що знаходиться на мису, більш детального обстеження провести не вдалося. Також слід зазначити, що саме на цьому місці в ХІХ ст. знаходилася садиба родини Случевських (частина споруд Інтернату є її залишками). Отже, якщо городище й існувало тут, то перебудови ХІХ – ХХ ст. знищили значну частину його візуальних ознак. Це припущення можна перевірити лише шляхом стаціонарних археологічних розкопок.

Поселення «Займи» знаходиться за 1 км на північний захід від поселення Пересаж, на мисоподібному виступі, утвореному р. Муравля та безіменним струмком. Межі поселення встановлені О. В. Шекуном в ході розвідок 1987 р.6 На 2011 р. територія поселення виведена із сільськогосподарського використання, розорюється лише його північно-східна частина. Значна його територія поросла молодим березовим та сосновим лісом. За спостереженнями О. В. Шекуна, розміри поселення становлять 200 140 – 160 м. Південно-західна частина поселення знищена під час прокладання дороги. Для уточнення хронології пам’ятки та перевірки потужності культурного шару в центральній частині поселення був закладений шурф. Товщина культурного шару складає 0,25 – 0,35 м. Серед матеріалу зустрічаються фрагменти кругового посуду Х – ХІІІ ст. (Рис. 2).

Загалом, слід відзначити, що археологічні комплекси Х – початку ХІ ст. біля с. Пересаж є досить цікавими та важливими для вивчення процесів становлення державності наприкінці ІХ – у Х ст. на території нижнього межиріччя Десни та Дніпра. По-перше, поселення Пересаж є одним із ключових на водному шляху Чернігів – Любеч7. По-друге, комплексне вивчення поселення Пересаж та навколишніх сільських поселень (зокрема, поселення в ур. Займи) дозволить визначити взаємозв’язок дружинних поселень із сільською округою.

Нарешті, слід з’ясувати деякі топонімічні особливості цього комплексу. Назва Пересаж, як вже неодноразово відзначалось дослідниками, свідчить про наявність волоку. Це також підтверджується археологічними спостереженнями. За свідченням місцевого населення, ур. Займи має й іншу назву – Гостиничі або Гостиняничі. Вірогідно, це назва давньоруського походження. Так, в літопису за Іпатіївським списком під 1160 р. біля Чернігова на Десні знаходився такий населений пункт, як «Гостоняничі» або «Гостяничі»8. Усі ці назви походять від давньоруського слова «гость». «Гость», за визначеннями В. Й. Ключевського, це вільний торговець, що перш за все займається торгівлею на міжнародних ринках, а у більш вузькому значенні – торговець, який здійснює торгівлю між містами9. Найбільш ранні відомості про «гостей» зустрічаються вже в Х ст. у договорах Русі з Візантією. Логічно припустити, що на волоку біля с. Пересаж існувало поселення з назвою Гостиняничі, де перебували купці в той час, коли їхні човни та товар перетягували через волок або ремонтували.

Таким чином, поєднання результатів розвідок 2011 р. з дослідженнями попередніх десятиліть дозволили скласти більш точне уявлення про археологічний комплекс Х – ХI ст.

біля с. Пересаж, що заслуговує на подальше вивчення у напрямках «дружинний табір – сільська округа», «топографічна структура дружинного табору» та «водні шляхи Чернігівської землі у Х – ХІ ст.».

1. Бранденбург Н. Е. Журнал раскопок Н. Е. Бранденбурга в 1882 – 1902 гг. – СПб., 1907. – С. 196.

2. Ширинский С. С. Курганы Х в. у д. Пересаж // Краткие сообщения Института археологии АН СССР. – М., 1969. – Вып. 120. – С. 100 – 106.

3. Шекун А. В. Отчет об археологических исследованиях на территории Черниговщины в 1991 г. // Науковий архів ІА НАН України. – С. 13.

4. Бранденбург Н. Е. Журнал... – С. 196 – 197.

5. Ширинский С. С. Отчет о раскопках, произведенных в 1962 г. Черниговским отрядом Приднепровской экспедиции Института археологии АН СССР // Науковий архів ІА НАН Украни. – №1962/56. – С. 3 – 4.

6. Шекун А. В. Отчет об археологических исследованиях на территории Черниговщины... – 7. Шекун О. В. Давньоруські курганні могильники в окрузі Любеча // Любецький з’їзд князів 1097 року в історичній долі Київської Русі: Матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої 900-літтю з’їзду князів Київської Русі у Любечі. – Чернігів, 1997. – С. 164 – 169.

8. Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. – Спб., 1908 – Т. ІІ. – Стб. 506.

9. Ключевский В.О. Терминология русской истории // История России. Специальные курсы.

– М., 2003. – С. 140 –141.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 1. Комплекс пам’яток біля с. Пересаж Рис. 2. Основні типи кераміки з пос. «Пересаж» та пос. «Займи»:

АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАМКОВОЇ ГОРИ В ЛЮБЕЧІ

Любецька археологічна експедиція Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка у 2011 р. продовжила дослідження на Замковій (Мазепиній) горі в смт Любеч Ріпкинського р-ну Чернігівської обл.* Замкова гора знаходиться у центрі селища, на високому (до 36 м над рівнем заплави) та крутому останці (110 31 – 45 м) лівого берега р. Дніпро і витягнута довгою віссю у напрямку південний захід – північний схід. Археологічні дослідження на городищі проводились В. К. Гончаровим у 1948 р.1 Але найбільш масштабні роботи на пам’ятнику здійснені протягом 1957 – 1960 рр. ПівденноРуською експедицією Інституту археології АН СРСР під керівництвом Б. О. Рибакова, в результаті яких більша частина городища була розкопана2.

У 2010 – 2011 рр. досліджено понад 550 м2 на в’їзді, майданчику та схилах городища Замкова гора. Основна увага приділялася північно-східній, не розкопаній Б. О. Рибаковим, ділянці. Потужний культурний шар (від 0,4 – 1,0 м ближче до центру городища і до 3 м на схилах) містив нечисленні фрагменти кераміки епохи бронзи, раннього залізного віку та ранніх слов’ян. Основні культурні нашарування датуються ХІІ – ХІІІ ст., знайдений також керамічний та речовий матеріал XIV – XVIII ст.

На дослідженій ділянці городища виявлені залишки різночасових середньовічних оборонних споруд. На північно-східному краю майданчика було зафіксовано, як мінімум, три періоди фортифікаційного будівництва на Замковій Горі. До першого відноситься насип з керамічним матеріалом ХІІ – ХІІІ ст., однак тип укріплень визначити досить важко через їх пошкодження двома пізнішими будівельними періодами. Другий фортифікаційний період відноситься до ХVI – початку ХVII ст. і представлений парними (на відстані 2 м) потужними дубовими стовпами, вкопаними у культурний шар через 2 – 2,5 м один від одного, на ділянках, де збереглася деревина, або їх залишками у вигляді стовпових ям. У заповненні оборонних споруд цього будівельного періоду виявлений керамічний матеріал ХІІ – ХІІІ ст. та ХV – ХVI ст. З цих шарів походить також скарб монет початку XVI ст. Дана конструкція прорізає вал ХII – ХIIІ ст. на глибину до 1 м. Третій будівельний період представлений згорілими конструкціями зрубного типу і, судячи з матеріалу, датується другою половиною ХVIІ – початком ХVIIІ ст. На в’їзді виявлені також залишки середньовічних оборонних конструкцій у вигляді двох рядів частоколу, розташованих на відстані 1,3 м один від одного.

У культурному шарі та материку виявлено 15 споруд та 12 ям різного часу та призначення. Серед споруд слід відзначити прямокутну споруду № 18 розмірами 4,2 3,6 м, у південному куті якої зафіксовано залишки печі. У заповненні споруди виявлені фрагменти кераміки роменської культури.

Переважна більшість досліджених залишків будівель загинула внаслідок пожежі, яку на підставі виявленого речового та керамічного матеріалу можна датувати серединою ХІІІ ст.

З них п’ять споруд (№№ 2, 4, 5, 11, 14) являли собою прямокутні підкліти різних розмірів від наземних будівель зі стовповою та зрубною конструкцією стін, орієнтованих за сторонами світу. У трьох з них (№№ 2, 4, 14) у верхніх шарах заповнення виявлено печі Роботи велися за рахунок коштів обласного бюджету за підтримки Чернігівської обласної державної адміністрації.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

(у вигляді розвалів). У верхній частині заповнення споруди № 14 серед залишків опалювального пристрою знайдено скупчення скляних браслетів (понад 700 фрагментів поганої якості) та скляної маси.

Серед знахідок з дослідженої ділянки слід відзначити 2 новгородські гривні, що походять з котловану будівлі № 10 першої половини ХІІІ ст. Вони лежали поряд і були, ймовірно, сховані за дерев’яну обшивку стінок споруди. У будівлі № 11 та в культурному шарі поряд із нею знайдено 4 кам’яні ливарні форми для виготовлення ювелірних виробів. Ще один фрагмент походить із заповнення споруди № 4. У будівлях №№ 4, 8, 10, 11, 15 та культурному шарі у безпосередній близькості до них виявлено 4 цілі та декілька уламків тиглів. Серед інших знахідок – висла печатка, мідні пізньосередньовічні монети, предмети особистого благочестя (енколпіони та хрести-тільники, іконки з мідного сплаву) та церковного начиння (фрагменти хороса та ланцюжки для лампад або хоросів з розподілювачами у вигляді хрестів). Окремо слід відзначити прямокутну різьблену іконку (5,8 4,8 0,9 см з підвіскою у вигляді намистини 0,9 0,9 см) ХІІІ ст., виготовлену з глинистого сланцю із зображенням «Гробу Господнього». У шарі пожежі споруди № 2 зафіксована прямокутна посудина з мідного сплаву (35 32 7 см), заповнена попелом. Серед інших знахідок слід відзначити ранньослов’янську фібулу, виготовлену з мідного сплаву, кістяну шахову фігурку, дві цілі та дві фрагментовані сокири, вістря стріл, різноманітний побутовий інвентар, прикраси, численні фрагменти скляних браслетів тощо. Виявлено також три цілі жорна та декілька десятків фрагментованих, виготовлених з пірофіліту, туфу та іншого каменю. У заповненні споруд та ям, знищених внаслідок пожежі середини ХІІІ ст., знайдено 13 цілих гончарних посудин різної форм та призначення. Ще кілька десятків форм посудин цього ж часу отримано в результаті реставрації.

На майданчику городища досліджено 47 поховань різного ступеня збереженості. На підставі стратиграфічних спостережень, інвентаря та супутнього археологічного матеріалу виділяються поховання двох хронологічних періодів: ХІІ – ХІІІ ст. та ХVІІ – XVIII ст. На дослідженій ділянці переважають поховання першого хронологічного періоду. У випадках, коли не була пошкоджена хоча б частина поховання, небіжчики лежали випростано на спині, головою на захід, зі складеними на грудях, животі або тазі руками. Частина поховань була зруйнована ще за давньоруської доби, під час бурхливого будівництва на цій ділянці наприкінці ХІІ – у першій половині ХІІІ ст., інші – в результаті більш пізніх пошкоджень культурного шару. Ці поховання, ймовірно, є продовженням християнського кладовища, зафіксованого на цій ділянці експедицією на чолі з Б. О. Рибаковим.

Таким чином, дослідження на північно-східній ділянці Замкової гори в Любечі дозволяють уточнити хронологію та планіграфію пам’ятки і доповнити новими даними результати робіт Б. О. Рибакова.

1. Гончаров В. К. Раскопки древнего Любеча // Археологічні пам’ятки. – К., 1952. – Т. ІІІ. – С. 134 – 138.

2. Рыбаков Б. А. Отчет о раскопках в Любече в 1957 г. // Науковий архів ІА НАН України. – 1957/17; Рыбаков Б. А. Отчет о работе Южно-Русской экспедиции за 1958 г. в Любече // Науковий архів ІА НАН України. – 1958/25; Рыбаков Б. А. Отчет о работах Черниговской экспедиции в городах Любече и Чернигове в 1959 г. // Науковий архів ІА НАН України. – 1959/206; Рыбаков Б. А. Отчет Черниговской экспедиции ИА АН СССР за 1960 г. (раскопки в Любече) // Науковий архів ІА НАН України. – 1960/37.

Рис. 1. Загальний вигляд розкопів 2011 р. на Замковій горі в смт Любеч Рис. 2. Іконка із зображенням «Гробу Господнього». ХІІІ ст.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

ДИСКРЕТНІ ОЗНАКИ НА ЛЮДСЬКИХ ЧЕРЕПАХ

З МОГИЛЬНИКА КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ У БАТУРИНІ

Гетьманська столиця Батурин XVII – початку XVIII ст. була великим квітучим містом.

Окрім власне міста з його Цитаделлю, Фортецею, відкритими посадами й подолом, довкола існували численні хуторці й садиби козацької старшини.

Архітектурною домінантою Фортеці, як і усього Батурина, був семибанний храм Живоначальної Трійці, вперше згаданий в документах у 1692 р. Коли розпочалося його будівництво, достеменно невідомо. Історіографічна традиція пов’язує спорудження церкви з ім’ям Івана Мазепи, який за часів свого гетьманування (1687 – 1708) приділяв значну увагу розбудові міста, спорудженню та ремонту храмів. Під час захоплення Батурина російськими військами у 1708 р. Троїцький собор було пограбовано та спалено, що яскраво описано у так званому «Могилівському літописці»1. Після цього територію храму ще тривалий час продовжували використовувати для поховань. Усього в ході археологічних робіт 2007 – 2008 рр. тут було виявлено і досліджено понад 230 могил, значну частину яких становлять поховання жертв різанини 1708 р. Серед них можна відзначити «поховання нареченої»

(дівчини 16 – 17 років у весільному вбранні, рештки якого збереглися) та яму з чотирма відрубаними головами (у північній наві собору). Значна щільність поховань зумовлена перекриттями однієї могили іншою. Це дозволяє виділити кілька горизонтів поховань, в окремих випадках – до 4 ярусів.

Протягом 1995 – 2011 рр. археологічні пам’ятки Батурина досліджуються Міжнародною експедицією Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка та Інституту археології НАН України. Загалом, програма антропологічних досліджень охоплює, крім визначення статі й віку, краніологічні та остеологічні виміри, визначення зросту та морфологічних ознак на кістках, пов’язаних з професійною діяльністю, а також вивчення патологій та реконструкції зовнішнього вигляду населення гетьманської столиці.

Матеріал і методика. Реставрація, статево-вікові визначення та виміри матеріалу проводилися в лабораторії відділу біоархеології Інституту археології НАН України та в Інституті історії, етнології та правознавства імені О. М. Лазаревського за традиційними методиками2. Збереженість кісток мозкового відділу в більшості випадків була задовільна.

Лицева частина збереглась дещо гірше. Для попередньої характеристики черепів використано методику О. Г. Козінцева, яка представляє етнічну систему краніоскопічних ознак3.

На черепах враховувались шість дискретно-варіюючих ознак: індекс поперечно-піднебінного шва (надалі ІППШ); клиноподібний верхньощелепний шов (КВШ); задньовиличний шов (ЗВШ); підорбітний візерунок типу II (ПОВ-II); надорбітні отвори (НО); потиличний індекс (ПІ). Чоловічі та жіночі черепи розглядаються спільно. Для ПІ, ЗВШ, ПОВ-II, ІППШ та НО дані складалися без урахування статі, для КВШ вираховувалися півсума чоловічих та жіночих значень. На сьогодні опрацьовано 37 черепів (22 чоловічі та 15 жіночих).

Зупинимось на кожній ознаці більш детально: потиличний індекс (ПІ), який вказує на співвідношення випадків вормієвих кісток потилично-соскоподібного шва та, водночас, лямбдоподібного швів, склав 6,6% і, таким чином, у населення міста Батурина помірний.

Клиноподібний верхньощелепний шов (КВШ) з показником у 49,6% виявився найвищим серед решти європеоїдних груп, представлених в даному аналізі. В цілому, КВШ є вищим у європеоїдів, ніж у монголоїдів4. Задньовиличний шов (ЗВШ) на черепах з Батурина простежується рідко і не виходить за європеоїдні норми. Частота підорбітного візерунку типу II (ПОВ-II) на даному етапі помірна і не відрізняється від синхронних груп. Тому її не можна віднести до показників, притаманних північним чи то південним європеоїдам.

Індекс поперечно-піднебінного шва (ІППШ) у пізньосередньовічного населення Батурина високий (73,3%) і знаходиться в межах, характерних для української групи, що була досліджена О. Г. Козінцевим. Оскільки незважене середнє для європеоїдів дорівнює 70,5%, а для монголоїдів – 49,9% 5, слід вважати досліджувану серію такою, що несе більше європеоїдних задатків указаної ознаки. Можна констатувати, що відсотки надорбітних отворів (НО)6 на черепах із батуринського цвинтаря помірні і не мають більшої тенденції до відхилення, ніж у наведених для порівняння групах.

Таким чином, за шістьма ознаками краніоскопічної системи батуринська серія демонструє впевнене поєднання ознак, що свідчить про її європеоїдність. Специфічною ознакою на даному етапі дослідження можна виділити тільки КВШ, відсотки якого виявились найбільшими після лютенківської, також лівобережної, козацької серії.

Оскільки краніоскопічні ознаки практично не мають значних кореляцій на внутрішньогруповому рівні, для міжгрупового аналізу був застосований метод головних компонент (ГК).

За даними письмових джерел відомо, що крім українців у гетьманській столиці проживали представники багатьох інших національностей – поляки, литовці, білоруси, великороси та інші7. Зокрема відомо, що в найманому війську Івана Мазепи служили як і поляки, так і представники інших національностей. Тому в якості порівняльного матеріалу було використано дані близьких до сучасності 15 груп8. До аналізу залучалась київська серія Арсенал XVII – XVIII ст.9, а також дані ще не опублікованих груп з території України:

Лютеньки Гадяцького р-ну Полтавської обл., Суми та Стайки Київської обл. Порівняльний багатовимірний аналіз. Для порівняння груп за дискретно-варіюючими ознаками використовувались комп’ютерні програми, що були створені Б. А. та О. Г. Козінцевими у 1991 р. Метод головних компонент – одна з моделей факторного аналізу11. Аналіз здійснювався за допомогою статистичної програми PCCOMP, яка проводить повний аналіз головних компонент та вирішує зворотне факторне завдання, а саме знаходить значення кожного компонента для кожного об’єкта. Програма PCDENDU виконує кластерний аналіз матриці евклідових дистанцій незваженим парно-груповим методом12. Дендрограми малювалися окремо за результатами аналізу методу головних компонент, використовуючи координати центроїдів двох перших векторів. Підрахунки частот у відсотках та перетворення їх на радіани з метою стабілізації дисперсії проводились завдяки застосуванням авторської комп’ютерної програми, яка була написана в 1996 р. антропологом А. В. Громовим.

Навантаження на окремі ознаки двох перших Головних Компонент (далі – ГК) відбулись з малою різницею у 7,1 %, де на першу ГК припадає фактично 33% загальної дисперсії. Вона диференціює групи, що опинилися в лівій (з від’ємними значеннями) та правій (з додатними) сторонах компоненти. В лівій стороні ГК I розташувалися литовські серії:

Гелува (-2,254) і Каварскас (-2,029), а в правій – поляки (2,216) та українці (2,216) за рахунок таких ознак як ПОВ-II, ПІ та меншою мірою – КВШ, що проявився з від’ємним коефіцієнтом кореляції. Таким чином, I ГК роз’єднує поляків від литовців із містечка Гелува Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Расейнського р-ну. Досліджувана група за рахунок від’ємних значень компоненти (-0,992) виявилась близькою за даною ГК з литовською (-0,616) та лютенківською (-1,086) вибірками.

На другий ГК, відповідно, припадає 25,8% загальної дисперсії. В сумі питома вага складає 58,8%. Для класифікації груп найбільш значні навантаження в ГК II припали на такі ознаки: ЗВШ, ІППШ та НО. Вони і роз’єднують такі серії, як українці (2,902) та латиші (-2,072). Досліджувана група за рахунок додатних значень компоненти (0,529) знайшла своє місце серед литовців (0,413) та козацької групи з с. Стайки Київської обл. (0,571).

Розглянемо міжгрупові зв’язки дискретно-варіюючих ознак на міжпопуляційному рівні. Найбільш сильний зв’язок (більший за 0,5 за абсолютною величиною) об’єднує дві ознаки: ПОВ-II і ПІ. На рівні близько 0,4 до них приєднуються ще три: КВШ, ЗВШ та ІППШ. Таким чином, НО до цього переліку не входить. Вказана ознака протиставляється п’ятьом іншим через помірний від’ємний зв’язок.

Під час кластерного аналізу повторно відзначено тяжіння могильника Батурин на восьмому кроці кластерізації і великій дистанції Евкліда (2,170) до сільської добірки Лютенька, що складається переважно, як і досліджувана група, з представників козацького стану.

Таким чином, за комплексами краніоскопічних параметрів морфологічні ознаки населення Батурина (чоловіки та жінки) найбільшою мірою близькі до серії з с. Лютеньки.

1. Коваленко В., Ситий Ю. Батурин, відкритий археологами (Частина перша) // Батуринська старовина: Збірник наукових праць, присвячений 300-літтю Батуринської трагедії. – К., 2008. – С. 127.

2. Martin R. Lehrbuch der Anthropologie. In systematishker dastellung. Mit besonderer beruckesichtigung. Zweite auage zweiter band Jena, Gustaf Fisher. – Bd. II. – 1928. – S. 213 – 244.

3. Kozitsev A. Homo. Ethnic epigenetics: A new approach Ethnische Epigenetik. – Vol. 43/3. – Jena; New York, 1992. – P. 165.

4. Козинцев А. Г. Этническая краниоскопия расовая изменчивость швов черепа современного человека. – Л., 1988. – С. 55.

5. Там само. – С. 110.

6. Томашевич Т. В. Закономерности распределения частот надглазничных каналов черепа человека // Вопросы антропологии. – 1988. – Вып. 80. – С. 119 – 128.

7. Телегін Д. Я. Січі Запорозькі: За письмовими та археологічними джерелами. – К., 1997. – С. 45.

8. Козинцев А. Г. Этническая краниоскопия… – С. 8 – 9; Kozitsev A. Homo. Ethnic… – P. 220;

Громов А. В., Моисеев В. Г. Краниоскопия населения Западной и Южной Сибири: География и Хронология // Расы и народы. – М., 2004. – Т. 30. – Табл. 1.

9. Долженко Ю. В. До питання про неметричні ознаки на людських черепах із Київського Арсеналу XVII – XVIII ст. // Лаврський Альманах. Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури: Збірник наукових праць. – К., 2010. – Вип. 25. – С. 11 – 17.

10. Петраускас А. В., Готун І. А., Квітницький М. В. Охоронні дослідження біля с. Стайки // Археологічні дослідження в Україні. 2005 – 2007 рр. – К., 2007. – С. 305.

11. Дерябин В. Е. Курс лекций по многомерной биометрии для антропологов. – М., 2008. – 12. Там само. – С. 230 – 276.

Рис. 1. Батурин. Фортеця. Церква Рис. 2. Батурин. Фортеця. Церква Живоначальної Трійці. Розкоп 2. Череп Живоначальної Трійці. Розкоп 2. Череп К. Розумовського. Східний Флігель. К. Розумовського. Східний флігель.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

ОБСТЕЖЕННЯ ПАМ’ЯТОК ДОБИ ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

В ЧЕРНІГІВСЬКОМУ РАЙОНІ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Протягом останніх десятиліть науковці дедалі частіше приділяють увагу старожитностям другої половини ХІІІ – ХІV ст. Це, в свою чергу, пов’язано з накопиченням археологічного матеріалу та розробкою методик по виділенню артефактів цього періоду з-поміж інших старожитностей.

Донедавна панувала думка про повне запустіння поселень навколо Чернігова після навали хана Менгу в 1239 р. Однак, перегляд матеріалів з розкопок 80-х рр. ХХ ст. дозволив виділити серед артефактів ХІІ – ХІІІ ст. у невеликій кількості старожитності другої половини ХІІІ – ХІV ст. Розвідкові роботи, що були здійснені в польовому сезоні 2011 р., також дозволили доповнити карту пам’яток т.зв. золотоординського часу.

Передусім було вирішено обстежити пос. Селище біля с. Анисів Чернігівського р-ну, відкрите 1985 р. експедицією під керівництвом Г. Кузнєцова. За результатами розкопок Г. Кузнєцов верхньою межею існування поселення зазначив середину ХІІІ ст. На його думку, натоді тут існувала феодальна садиба, на що вказував виявлений речовий матеріал та фрагменти плінфи (деякі із залишками розчину)1. Однак окремі фрагменти кераміки досить впевнено можна було датувати наступним – золотоординським – періодом. Наявність плінфи можна пояснити розбиранням кам’яних будівель Чернігова, часткова руйнація яких мала місце після штурму міста монголами в жовтні 1239 р. та у період його запустіння2.

Також привернув увагу той факт, що одне з двох жител, що були досліджені на поселенні (житло № 2), було повністю наземним. Це ж стосується і житла, дослідженого О. М. Веремейчик на пос. Заплава біля с. Шестовиця Чернігівського р-ну, що датується нею другою половиною ХІІІ – XV ст. В ході повторного обстеження пам’ятки було виявлено ряд фрагментів вінець керамічного посуду давньоруського (ХІІ – перша половина ХІІІ ст.) та золотоординського (друга половина ХІІІ – XIV ст.) часів, а також уламки плінфи (Рис. 1). Таким чином, версія щодо звуженого датування поселення Г. Кузнєцовим підтвердилась.

Крім того, було зафіксовано руйнування культурного шару, що відбувається внаслідок вибору ґрунту зі стінок розкопу 1985 р. дачниками кооперативу, розташованого на протилежному боці стариці.

В околицях с. Анисів також було обстежено:

— пос. Іржавець-І, розташоване на південний захід від північної околиці села, в заплаві лівого берега р. Десна, на підвищених берегах (висотою 2,5 – 3 м) стариці Іржавця.

Поселення було відкрите і обстежене Г. Кузнєцовим 1984 р. Верхньою межею його існування також було зазначено середину ХІІІ ст. В ході повторного обстеження пам’ятки виявлено ряд фрагментів вінець керамічного посуду давньоруського (ХІІ – перша половина ХІІІ ст.) та золотоординського (друга половина ХІІІ – XIV ст.) часів (Рис. 2);

— пос. Іржавець-ІІ, розташоване на захід від села, в заплаві лівого берега р. Десна, на підвищеному березі (висотою 1,5 – 2 м) стариці Іржавця. Це поселення також відкрив та обстежив Г. Кузнєцов 1984 р. Зібрано кілька фрагментів кераміки епохи бронзи (ІІ тис. до н.е.) та XVIII ст.;

— пос. Татарська Гірка, розташоване між околицями сс. Анисів та Підгірне, на піЧерниговская область щаному залишку тераси лівого берега р. Десна, в ур. Татарська Гірка. Поселення було відкрите та обстежене П. Добровольським, Є. Корноуховим, Ф. Садовським у 1909 – 1910 рр.;

В. Шугаєвським у 1909 р., О. Попком у 1946 р., І. Ляпушкіним у 1947 р., В. Даниленком у 1949 р., В. Коваленком у 1974 р., Є. Максимовим у 1975 р. Особливий інтерес становить характерна назва урочища, яке, на жаль, вкрите піщаними дюнами до 4 м заввишки та поросле лісом.

На околицях с. Підгірне обстежено пос. Зарудка (Московщина), розташоване за південно-західною околицею села, на піщаному підвищенні надзаплавної тераси лівого берега р. Десна, в ур. Зарудка (Московщина), між селом і ур. Татарська Гірка. Відкрите і обстежене членами Чернігівської губернської архівної комісії у 1910 р., обстежене С. Баран-Бутовичем у 1925 р., О. Попком у 1935 р., Є. Максимовим у 1975 р., Г. Кузнєцовим у 1984 р., однак нині воно також поросло лісом.

На околицях хутора Єньків обстежено:

— пос. Хутір Єньків-І (Могилки), на північ від хутора, в заплаві лівого берега р. Десна, на підвищенні (висотою 1,5 – 2 м), в урочищі Могилки. Відкрите і обстежене Г. Кузнєцовим у 1984 р. Поселення щільно задерноване;

— пос. Хутір Єньків-ІІІ, розташоване на захід від хутора, на піщаному підвищенні видовженої форми, в заплаві лівого берега (1 – 1,5 м) р. Десна, в ур. Піщанка. Відкрите і обстежене Г. Кузнєцовим у 1985 р. Поселення щільно задерноване;

— пос. Хутір Єньків-IV, розташоване на захід від села, в заплаві лівого берега р. Десна, на південному березі (висотою 3 – 3,5 м) оз. Мертва яма. Відкрите і обстежене Г. Кузнєцовим у 1985 р. Поселення щільно задерноване.

Для ознайомлення з особливостями розташування поселень золоординського часу було вирішено обстежити ряд вже відомих поселень цієї доби, розташованих в болоті Південний Замглай на околицях с. Петрушин, відкритих і обстежених О. Шекуном у 1989 р.

З’ясувалось, що ці поселення також щільно задерновані, що унеможливлює виявлення підйомного матеріалу.

Таким чином, проведені розвідкові роботи, з одного боку, дозволили нанести на археологічну карту Чернігівського району два нові поселення золотоординського часу (Селище та Іржавець-І на околицях с. Анисів), а з іншого – засвідчили складність виявлення таких поселень без проведення шурфування.

1. Кузнєцов Г. О., Ситий Ю. М. Феодальна садиба ХІІ – ХІІІ ст. на околиці Чернігова // Чернігівська старовина: Збірник наукових праць, присвячених 1300-річчю Чернігова. – Чернігів, 1992. – С. 37 – 39.

2. Дем’яненко Д. Монгольська навала 1239 р. на Чернігів (за матеріалами архітектурних пам’яток) // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи: Матеріали VI Міжнародної студентської наукової археологічної конференції. – Чернігів, 2007. – С. 59 – 60.

3. Веремейчик О. Поселення ХІІІ – XIV ст. округи Чернігова // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. – Випуск 73. – Серія: Історичні науки: № 6: Збірник. – Чернігів, 2009. – С. 91 – 106.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Черниговская область Рис. 2. Кераміка з пос. Іржавець-І Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

НОВІ ПАЛЕОЛІТИЧНІ ПАМ’ЯТКИ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ Під час робіт Лівобережної археологічної експедиції у 2011 р. були відкриті нові пам’ятки палеоліту.

Поселення «Радовниця». Розташоване за північною околицею с. Карпилівка Козелецького р-ну на високому мису тераси правого берега Десни.

Під час шурфування площі мису в одному з шурфів було виявлено 13 кременів. Усі вони з якісного світло-коричневого кременю невідомого походження. Знахідки вкриті блакитно-білою неглибокою патиною. З них 4 є вістрями оснащення метальної зброї (Рис. 1:

1 – 4). Цікавим елементом вістер є виїмки на їхніх нижніх частинах. Скоріше за все, ця особливість не пов’язана з бойовими якостями вістер; на нашу думку, ці виїмки пов’язані зі способом їх кріплення.

Інші знахідки представлені таким чином: різцевий скол – 1, платівка реберчаста одностороння – 1, сколи підживлення площадок нуклеусів – 3, відщепи – 4.

Судячи з типу вістер, характеру їх ретушування та сильної пришліфовки зони розколювання на двох сколах підживлення площадок нуклеусів, даний комплекс відноситься до граветтського часу.

Деякі особливості та певна грубість формування даних вістер зближує цей комплекс з пам’ятками пушкарівського типу. Але типологічно дані вістря відрізняються від пушкарівських, і цей комплекс не можна віднести до пам’яток пушкарівського типу. Він являє собою нове культурне явище у Подесенні.

Стоянка «Майбутнє-2». Археологічний об’єкт знаходиться у межах села Майбутнє Білошицько-Слобідської сільської ради Корюківського р-ну і розташований на лівобережній терасі р. Слот. Під час шурфування виявлено дві кременеві знахідки, виготовлені з типового місцевого деснянського, темно-сірого зі світло-сірими цятками кременю. Вони вкриті блакитно-білою патиною.

Перший виріб являє собою кінцеву скребачку, виготовлену на piece esquillee або ж сплощеному двосторонньому нуклеусі. Другою кременевою знахідкою є відщеп підтрапецієподібної форми з радіальною огранкою, пероподібним закінченням та фасетованою площадкою.

Таким чином, поселення «Радовниця» являє собою нове культурне явище граветтського часу, яке досі не було відомим на території Деснянського басейну. Стоянка «Майбутнє-2», на наш погляд, безперечно Рис. 1. Поселення «Радовниця». Вістря

ЛЕТОПИСНЫЙ ГОРОДЕЦ ОСТЕРСКИЙ И ЕГО «БОЖНИЦА»

Летописный Городец Остерский – один из населенных пунктов Киевской Руси, история которого затерялась в бурных событиях тех далеких времен. Несмотря на то, что город никогда не занимал господствующее положение в системе государственных отношений, волею судеб ему суждено было сыграть важную роль в политической истории Руси.

Впервые письменные источники упоминают о нем под 1098 годом, когда «…заложи Владимир город на Въстри». В древние времена Остер занимал исключительно важное стратегическое положение. Будучи городом Переяславльского княжества, он буквально «врезался» между Киевским и Черниговским княжествами и со временем превратился в хорошо укрепленную порубежную крепость.

Особенно насыщенный событиями период в истории Городца Остерского приходится на середину ХII века. Унаследовал город от своего отца Владимира Мономаха Юрий Долгорукий. Именно с этим населенным пунктом связаны наиболее активные годы жизни Юрия Долгорукого, его политические амбиции, направленные, в первую очередь, на восшествие на великокняжеский престол столицы Руси. Летопись довольно ярко рисует отношение Юрия Владимировича к Городцу. Здесь он принимал и отсюда отправлял послов, здесь он выдерживал осаду и отсюда организовывал военные походы.

Сегодня бывший летописный Городец – город Остер Козелецкого р-на Черниговской обл.

Он расположен между Киевом и Черниговом на одинаковом расстоянии.

Остерское городище, площадью около 0,7 га, округлое в плане, расположено в южной части современного города, на возвышенности правого берега реки Остер, от которой, собственно, и берет свое название. С севера, запада и востока городище окружает обширный посад, который имеет три последовательные линии укреплений. В пойме р. Остер, у подножья детинца, располагался подол. Общая укрепленная площадь города в древности составляла около 60 га. Интересно, что некоторые улицы старой части города и сегодня сохраняют характерные названия – Старогородская, Посадская.

Древности летописного «Городца на Въстри» долгое время привлекают внимание исследователей. В той или иной степени его историей интересовались А. Г. Розанов, В. А. Богусевич, М. П. Кучера, О. В. Сухобоков, Ю. Ю. Моргунов и другие. Однако интерес историков вызывали, прежде всего, остатки монументального сооружения, известного по летописи как Михайловская церковь. Местная народная традиция, сохранившая воспоминания о владельце замка, называет её Юрьевой Божницей.

Первые исследования фундаментов Михайловской церкви предпринял М. А. Константинович, а в начале ХХ века – Н. Е. Макаренко.

Считается, что церковь построил Владимир Мономах в 1098 г. Следует отметить некоторые конструктивные особенности сооружения. В своей основе церковь была одноапсидной трехнефной, двухстолпной, однобанной. Стены храма сложены из плинфы и камня-песчаника в технике скрытого ряда. На торцах некоторых кирпичей сохранились знаки.

По целому ряду признаков Михайловскую церковь Остерского замка можно отнести к числу памятников Переяславльской архитектурной школы. По своей плановой структуре она очень близка к Переяславльской Спасской церкви-усыпальнице, однако, в отличие от последней, ее два столпа размещены в западной части помещения (Рис. 1).

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Возникновение самостоятельной архитектурной артели в Переяславле П. А. Раппопорт связывает с греческими зодчими, которых, очевидно, пригласил Ефрем, ставший в 1077 г. переяславльским епископом. Последний, как известно, до этого жил в Константинополе. Хотя использование при строительстве некоторых других конструктивных особенностей, не характерных для византийской архитектуры, говорит о том, что в строительстве могли участвовать и местные мастера.

К сожалению, судьба Михайловской церкви, как и собственно всего Городца Остерского, оказалась весьма трагичной. Город неоднократно подвергался разрушениям.

В 1152 г. во время сожжения Городца Остерского войсками Изяслава Мстиславовича и Изяслава Давыдовича была сожжена и Михайловская церковь: «верх бо был рублен деревом…». Впоследствии церковь была отстроена сыном Юрия Долгорукого.

Письменные данные о дальнейшем существовании Юрьевой Божницы достаточно скудны. Известно только, что в 1753 г. церковь сгорела от удара молнии, а со временем стены ее, оказавшись на краю замка, начали осыпаться.

В конце ХVIII – начале XIX ст. храм был разобран, за исключением апсиды и части юго-восточной стены. Сегодня на самом краю городища сохранилась лишь апсида, в которой кое-где видны остатки фресковой росписи. В частности, сохранилась композиция, напоминающая фрески Михайловского Златоверхого собора в Киеве: вокруг Оранты в апсиде изображены архангелы, а также своеобразно трактовано фигуры ангелов. Остерские фрески имели яркий колорит, в котором преобладали теплые тона. Как и в михайловских росписях, в сравнении с софийскими, в остерских фресках усиливается линейность, хотя в остальном характер моделирования формы остается живописным.

Для историков, археологов, архитекторов, представителей духовенства эта православная святыня представляет огромный интерес. Ее изучение позволяет более полно понять особенности строительной техники памятников древнерусской архитектуры рубежа ХІ – ХІІ вв., а также дает возможность в будущем восстановить один из древнейших храмов Киевской Руси.

В 2011 г. были возобновлены археологические исследования, которые были начаты еще в 1987 г. и проводились в течении трех лет. Их целью является полное изучение как самой Михайловской церкви, так и всего Замка Юрия Долгорукого.

Рис. 1. Въезд и валы летописного Остерского городка

АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ В БАТУРИНІ

В. П. Коваленко (Чернігів), В. І. Мезенцев (Торонто), Ю. М. Ситий (Чернігів) Батуринська Міжнародна експедиція Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка за участі та фінансової підтримки співробітників Канадійського Інституту Українських Студій та Торонтського університету й Чернігівської обласної державної адміністрації у 2011 р. продовжила дослідження археологічних пам`яток в межах охоронних зон Батуринського національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».

На території Фортеці неподалік від Воскресенської церкви було закладено шурф розмірами 3 4 м. Ще у 2005 р. під час прокладки комунікацій тут було виявлено розвал кладки ХVІІ ст., тому в сезоні 2011 р. було вирішено віднайти ділянку мурування з метою з’ясування її приналежності до споруд, зображених на малюнку Батуринської фортеці початку ХVІІІ ст. У шурфі виявлено цеглу початку ХІХ ст. – часу спорудження Воскресенської церкви та значну кількість уламків цеглин кінця ХVІІ ст. Виявити кладку не вдалося через обмежену площу розкопок. У шурфі помітні сліди огорожі церковного подвір’я та яма ХVІІ ст. часів забудови території Фортеці.

У 2011 р. основні роботи велися в ур. Гончарівка, де було продовжено дослідження заміської резиденції гетьмана І. Мазепи (Рис. 1).

З метою з’ясування збереженості культурного шару на південь від западини «колодязя» був розбитий розкоп № 4, розмірами 6 2 м, орієнтований довгою віссю по лінії південь – північ. Посередині розкопу виявлена глинобитна піч діаметром 1,4 м, повернута щелепами на південь, до центру котловану споруди. Піч мала 6 черенів і була споруджена на материку на краю котловану, що дозволяє говорити про наземний характер цієї споруди.

За 1 м на північ від печі частково досліджений край котловану ще однієї споруди, орієнтованої по лінії схід – захід. Глибина котловану сягає 1,1 м нижче рівня материка.

Продовження котловану фіксується у північному напрямку – в бік западини «колодязя».

Матеріали з об’єктів та культурного шару датують їх XVII ст.

З метою дослідження забудови садиби гетьмана І. Мазепи на Гончарівці на захід від його палацу та розкопу № 4 був розбитий розкоп № 2. Під час шурфування 1995 р. навколо палацу були виявлені матеріали кінця XVII – початку XVIII ст. У сезоні 2011 р. було вирішено провести тут дослідження більш широкою площею. Для фіксації контурів та розмірів наземних споруд були розбиті 4 паралельні траншеї, в процесі досліджень об’єднані в розкоп загальною площею 72 м2.

Роботи велися т.зв. «бігучою траншеєю», що дозволило фіксувати стратиграфічні розрізи через кожен метр по лініях схід – захід. У верхній частині культурного шару знайдені різноманітні металеві предмети, керамічні люльки, підкови на чоботи та велика кількість фрагментів кахлів із багатокольоровою поливою. Окремо відзначимо декілька невеликих уламків порцелянових посудин з розписом блакитною, коричневою та сірою фарбами, ймовірно, кримського чи турецького виробництва (щоправда, дещо бентежить «недбалий»

характер розпису, більш притаманний посуду російського виробництва). Нижня частина культурного шару містила невелику кількість ліпної кераміки доби раннього залізного віку.

В західній частині розкопу було продовжено дослідження рівчачка під гострокіл, що відмежовував забудову садиби від дороги до палацу. На жаль, зазначена ділянка культурного шару була пошкоджена бульдозером у минулому столітті.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

За 36 м на південь від палацу було продовжено дослідження котловану флігеля, виявленого 2007 р. Вдалося завершити вивчення котловану, що на рівні материка мав розміри 9,5 10 м по верху і 7,5 8 м – по дну, при глибині 3,8 – 3,9 м від сучасної денної поверхні та 3,1 – 3,2 м – від рівня материка. Судячи з усього, це був флігель комплексу, синхронний палацу гетьмана І. Мазепи. Рештки будівельних матеріалів, знайдені у верхній частині заповнення об’єкта, являють собою потужний шар (до 1 м) будівельного сміття, що представлене фрагментами цеглин, у тому числі профільованих, значною кількістю уламків пічних кахлів, полив’яних та неполив’яних плиток підлоги. Серед знахідок виявлено уламок ( 10 5,2 см) унікальної керамічної закладної дошки (Рис. 2), аналогічної, судячи із зображення (4 пелюстки квітки, що входила до верхнього лівого кутка вінка, котрий обрамляв герб Гетьмана Івана Мазепи) та початку напису (е х... – далі обрив першого рядка напису; Прещ... – далі обрив другого рядка напису), закладній дошці Чернігівського колегіуму (Рис. 3).

Нижні шари заповнення котловану, пов’язані з періодом функціонування флігеля, мають меншу насиченість знахідками. Із західного боку котловану (ближче до південно-західного кута) виявлена підпрямокутна яма, шириною до 1,5 м, що може бути котлованом під фундаменти ганку флігеля. На цьому археологічні дослідження флігеля завершені.

Розкоп № 3 був розбитий на північний захід від котловану палацу І. Мазепи, на схід від траншеї № 1 2010 р. Площа розкопу становила 45 м2, він був орієнтований по лінії схід – захід. У стратиграфічних розрізах вище рівня материка зафіксовано сліди великої дерев’яної наземної споруди у вигляді плями темно-сірого супіску з уламками битої цегли. Вказаний шар сформувався після нівелювання котловану зруйнованої споруди, а бита цегла вказує на час її руйнування. Нижче рівня материка від решток споруди зафіксовані 7 стовпових ям, що повторюють обриси розташованої вище плями.

У південній частині розкопу виявлено котлован споруди з ямою в центрі (зафіксована в траншеї 2010 р.), заглиблений нижче рівня материка на 0,3 м. Яма мала діаметр 1,2 м та глибину 0,5 м від рівня материка. За стратиграфічними спостереженнями, котлован наземного об’єкта пов’язаний зі спорудою № 1. За розташуванням стовпових ям можна припустити, що до розкопу потрапив лише північний кут споруди. Точні її розміри будуть встановлені при подальших дослідженнях, але за результатами робіт 2011 р. вони становлять не менш, як 8 5 м. На наявність наземної дерев’яної споруди також вказують численні цвяхи, виявлені у межах її плями. У заповненні споруди не знайдені кераміка та кахлі, що вказує на відсутність опалювального пристрою у споруді та, відповідно, на її нежитловий характер. Із знахідок відзначимо два невеличкі фрагменти посудини з прозорого скла з блакитним відтінком. На одному з уламків чітко видно зображення парусника, на іншому – дерева. На думку Л. І. Виногродської, вказані фрагменти слід пов’язувати з імпортом із Сілезії або Венеції. В усякому разі, вона разюче відрізняється від гутного посуду місцевого виробництва і є ще одним свідченням широких міжнародних зв’язків гетьманської столиці.

Споруда скоріше за все мала культове призначення, на що вказує великий кіотний хрест (Рис. 4), знайдений тут 2010 р. Можна припустити, що об’єкт являє собою залишки церкви, згаданої в літопису С. Величка, а фрагмент керамічної закладної дошки належав саме до неї.

У північно-західному куті розкопу зафіксовано споруду № 2, заглиблену на 0,2 м нижче рівня материка, з якої походить ліпна кераміка раннього залізного віку.

Таким чином, роботи 2011 р. показали, що територія заміської садиби гетьмана І. Мазепи в ур. Гончарівка в Батурині досліджена недостатньо і потребує подальших студій.

Черниговская область Рис. 1. План розкопів (1995 – 2011 рр.) в ур. Гончарівка в Батурині Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 2. Фрагмент закладної керамічної дошки з ур. Гончарівка в Батурині Рис. 3. Закладна керамічна дошка з Чернігівського Колегіуму Черниговская область Рис. 4. Кіотний хрест з ур. Гончарівка Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

НОВИЙ КУРГАН У ШЕСТОВИЦІ

В. П. Коваленко (Чернігів), О. П. Моця (Київ), Є. М. Осадчий (Суми) У 2011 р. був досліджений новий курган заввишки 0,65 м і розмірами 8,0 10,0 м, що містив поховання за обрядом тілоспалення на стороні, на краю високої правобережної тераси р. Десна *. Насип був оточений невеликим ровом, виявленим на глибині 1,4 м від рівня денної поверхні (ширина 2,0 – 2,5 м, глибина 0,60 – 0,70 м), який складався з п’яти сегментів, розділених перемичками. Під насипом (світло-сірий слабогумусований і світло-жовтий пісок) на глибині 1,0 м від вершини кургану виявлено яму округлої форми розмірами 1, 1,0 м, глибиною до 0,22 м, що прорізає культурний шар епохи бронзи. Яма забита вугликами і обвугленими плашками (дуб і сосна), а також кальцинованими кістками. У північносхідному секторі ями був вкопаний на 1/3 ранньогончарний горщик з вінцем доманжетного типу, орнаментований по плічках повільною хвилею та лініями, без слідів перебування у вогні, заповнений кальцинованими кістками. Висота горщика 18 см, діаметр вінця 17 см, тулуба 19 см, денця 8,5 см. За попередніми спостереженнями І. Потєхіної та Т. Слободян, кістки, вміщені в горщику, належали дорослій жінці віком 20 – 35 років. Кістки іншої жінки, що були сконцентровані в ямі, належали іншій особі старшого віку, який точно встановити не вдалося через більш високу температуру (до 1000°С) спалювання (детальніше див.

статтю І. Потєхіної та Т. Слободян у цьому збірнику).

На глибині 1,02 – 1,20 м виявлений хаотично розкиданий поховальний інвентар, зосереджений, головним чином, у північно-західному секторі ями. Більшість знахідок носить сліди перебування у вогні. Особливо постраждало намисто. Вдалося зібрати 14 екз., більшість з яких сильно перепалені й деформовані. Піддаються визначенню 1 куляста із сердоліку, 2 лимоноподібні з прозорого скла, 1 золотоскляна, 2 двочасткові фіолетового кольору, 1 синя ребриста, 1 з червоно-коричневого непрозорого скла, 3 зонні із синього скла, 1 велика біконічна синього кольору; 2 намистини дуже перепалені. Окрім того знайдено 3 фрагменти оковки (від скриньки ?) з тонкої залізної смуги, шириною 1,8 см, з круглим отвором в кожному (у одному збереглася заклепка), 2 уламки черенка від залізного ножа, держак від шила (?).

Набагато краще збереглися срібні й білонові прикраси: уламок бортика великої черепаховидної фібули, маленька кругла фібула з орнаментом типу «Терслев», 3 круглі підвіски зі стилізованим зображенням звіра, 2 утримувачі для ланцюга дзвоноподібної форми, 4 круглі підвіски з волютоподібним орнаментом і 2 обоймиці з 2 заклепками в кожній.

Від черепаховидної фібули зберігся фрагмент видовженого борту, прикрашеного по нижньому краю прямокутниками завдовжки 18 – 27 мм зі стилізованим рельєфним зооморфним орнаментом.

Маленька кругла фібула типу «Терслев». Діаметр – 28 мм; перетин пластини корпусу – 1,0 мм. На лицьовій стороні – складно переплетений орнамент, в центрі композиції – круглий виступ (висота 3 мм), по краю – 4 личини. На зворотній стороні фібули була залізна голка, від якої збереглися пружина і голкоприймач; довжина голки, що реконструюється, – близько 2,2 см. Збоку від голки було закріплене срібне дротяне кільце (діаметр 18 мм, пеРоботи велися за рахунок коштів обласного бюджету за підтримки Чернігівської обласної державної адміністрації.

ретин дротика 1,5 мм) із зав’язаними кінцями. Найближча аналогія – камерне поховання на території Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві (розкопки Г. Івакіна, 1999 р.)1.

3 круглі підвіски зі стилізованим зображенням звіра, з личиною під вушком. Чітко помітні очі, ніс і великі вуха. Обідок підвіски утворений чотирма масками фантастичних істот, повернутими в профіль і сполученими вузькою стрічкою, розділеною борозенками на 3 смужки. В коло рамки вписаний чотирилапий фантастичний звір, тіло якого зігнуте таким чином, що одна з лап, гіпертрофовано збільшена, залишається в центрі зображення, а 3 інші – тримаються за обід. Усі 3 екземпляри, схоже, відлили в одній формі (40 34 мм), вушко – 9 6 мм, діаметр отвору – 1 мм. На думку В. М. Зоценка, подібні підвіски відносяться до типу «Skemo» і належать до групи прикрас, перехідних від стилю «Borre» до стилю «Jеlling»2. До нашої знахідки у Східній Європі був відомий 21 екз. подібних підвісок3.

4 підвіски круглі (1 фрагментована) групи А: 1 типа «Sderby». Діаметр – 20 мм; вушко – 6 4 мм, діаметр отвору – 1 мм. Орнамент – 3 спіралі волют, розгорнутих догори. Найближча аналогія – підвіска з Букринського городища (с. Великий Букрин Київської обл.).

2 утримувачі для ланцюга дзвоноподібної форми, 22 19 мм, вушко – 7 3 мм, діаметр отвору – 1,5 мм. Орнамент – стилізована личина, на якій схематично змальовані 2 великі круглі ока, маленький ніс, густі вуса, що піднімаються догори, рот. Від нижньої рамки відходять 3 вушка, діаметром 4 мм, з припаяного дроту, діаметром 1 мм.

2 обоймиці з тонкого листового срібла, 20 12 мм і 15 12 мм, в кожній з яких збереглося по 2 заклепки. У меншій збереглося срібне дротяне кільце (20 мм) із зав’язаними кінцями.

За сукупністю ознак і аналогіями поховання може бути датоване серединою – другою половиною Х ст. Попередньо можна припустити різну етнічну приналежність та різний соціальний статус похованих: старша жінка, кістки якої, разом зі скандинавськими за походженням прикрасами, лежали в ямі в центрі вогнища, тоді як молодша, кістки якої склали в слов’янський круговий горщик – збоку, де температура була значно нижчою.

1. Зоценко В., Звіздецький Б. Типологія та хронологія артефактів «скандинавського» типу із розкопок стародавнього Іскоростеня // Русь на перехресті світів (міжнародні впливи на формування давньоруської держави) ІХ – ХІ ст.: Матеріали Міжнародного польового археологічного семінару. – Чернігів, 2006. – С. 73 – 89.

2. Сирко А. Еще раз о подвесках BORRE из древнего Искоростеня // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи: Матеріали VII Міжнародної студентської археологічної конференції. – Чернігів, 2008. – С. 183 – 188.

3. Шпилев А. Г. Украшения круга «скандинавских древностей» из Курской области // Stratum plus. – 2010. – № 5. – С. 232 – 250.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 1. Знахідки з кургану, дослідженого в 2011 р. у Шестовиці

ДОСЛІДЖЕННЯ В ШЕСТОВИЦІ

В. П. Коваленко (Чернігів), О. П. Моця (Київ), Ю. М. Ситий (Чернігів) Шестовицька Міжнародна археологічна експедиція Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка та Інституту археології НАН України за участі Чернігівського обласного історичного музею імені В. В. Тарновського, Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» у 2011 р. продовжила дослідження комплексу археологічних пам`яток доби Київської Русі в ур. Коровель поблизу с. Шестовиця Чернігівської обл.* На городищі були закладені розкопи № 24, загальною площею 60 м2, та № 25, загальною площею 53 м2, з метою дослідження оборонних споруд східної частини майданчика (Рис. 1).

Розкоп № 24 був розбитий на південно-східному краю городища, де збереглася ділянка культурного шару та залишки оборонних конструкцій двох етапів (у межах Х ст.).

Висота залишків тіла валу сягає 1,8 м від рівня материка. Оборонні конструкції як першого, так і другого етапів з внутрішнього боку мали рівчачки під вертикально встановлені деревини гостроколу. Заповнення внутрішнього рову містить сліди пожежі, котра знищила укріплення першого етапу, після якого залишки валів були знівельовані й зведені нові укріплення.

Серед знахідок слід відзначити вістря стріл, оселки, намистини, пряслиця та їх фрагменти, кістяні проколки та візантійську монету Лева VI (886 – 912).

Розкоп № 25 був розбитий на північно-східній ділянці напільного валу городища (Рис. 1), на схід від розкопу № 10 (2003 р.) та на північ від розкопу № 7 (2001 р.).

У ході робіт було вивчено залишки підкліту житла, що було виявлене ще у 2003 р.

Підкліт являє собою підквадратний (5,2 5,0 м) котлован, заглиблений в материк на 0,9 м.

У кутах котловану виявлені подвійні ямки від стовпової конструкції. Піч в пікліті відсутня;

верхня частина споруди знищена під час неодноразових перепланувань майданчика.

На схід від підкліту, майже впритул до нього, досліджено округлий в плані котлован (діаметр 2,7 м) глибиною 1,2 м нижче рівня материка. Судячи зі стратиграфії заповнення, котлован викопаний після ущільнення заповнення підкліту житла. Поява котловану, ймовірно, пов’язана зі зведенням напільної (північної) лінії оборони городища. В літературі округлі в плані котловани прийнято пов’язувати із заглибленою частиною бойових башт, що складали невід’ємну частину оборонних конструкцій городищ.

З південного сходу (за 3,5 м) від краю цього котловану виявлено ще одну ділянку внутрішнього рову укріплень городища. Це крайня східна ділянка рову, що являє собою яму (котлован), з якої був взятий грунт для насипання валу. Вона мала овалоподібну форму розмірами 3,3 2,5 м і була заглиблена на 1,0 м нижче рівня материка. Матеріали із заповнення рову датуються другою половиною Х ст.

У межах південної частини розкопу досліджені рештки першої оборонної конструкції городища, що складалася з ровика та частоколу. Вони вже простежувалися в розкопі № (2000 р.) і в розкопі № 7 (2001 р.). Ровик, досліджений цього року, продовжує напрямок доРоботи велися за рахунок коштів обласного бюджету за підтримки Чернігівської обласної державної адміністрації.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

слідженої у 2001 р. ділянки і має орієнтацію по лінії схід – захід з відхиленням на північ, під невеликим кутом до краю тераси р. Десна. Ширина ровика до 2 м у верхній частині; він звужується до 0,5 м до низу. Глибина ровика сягає 1,5 м нижче рівня материка. Із заповнення ровика походить кераміка початку Х ст.

Збереженість культурних нашарувань на дослідженій ділянці добра – потужністю до 1 м. На першому етапі існування городища ця ділянка знаходилася за межами першої зовнішньої лінії укріплень, і її забудова (до спорудження другої – зовнішньої – напільної лінії укріплень) має розглядатися як рештки культурного шару посаду.

У сезоні 2012 р. дослідження пам‘ятки планується продовжити.

Рис. 2. Мідна монета Лева VI (886 – 912) з розкопу № Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

НА ПОСАДІ ШЕСТОВИЦЬКОГО ГОРОДИЩА

В. П. Коваленко (Чернігів), О. П. Моця (Київ), В. М. Скороход (Чернігів) Шестовицька Міжнародна археологічна експедиція Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка та Інституту археології НАН України за участі Чернігівського обласного історичного музею імені В. В. Тарновського, Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» у 2011 р. продовжила дослідження комплексу археологічних пам`яток доби Київської Русі в ур. Коровель поблизу с. Шестовиця Чернігівської обл.* Роботи велися водночас на городищі, різних ділянках посаду та некрополі в рамках гранту Міністерства освіти і науки, молоді і спорту України та за підтримки Чернігівської обласної державної адміністрації.

Відкритий посад, площа якого сягала понад 25 га, знаходився на північ від городища Коровель. Найближчою до городища досліджуваною ділянкою посаду є розкоп № 1, розташований за 200 м на північ, де роботи продовжуються суцільною площею з 1998 р. Станом на 2011 р. тут досліджено 1114 м2 (Рис. 1). Унікальність даної ділянки посаду полягає в тому, що окрім матеріалів Х – початку ХІ ст., тут наявний і культурний шар ХІІ – початку ХІІІ ст. Загалом на розкопі досліджено близько 50 об’єктів житлового, господарського та виробничого призначення, серед яких вдалося виділити садибу скандинава початку першої половини Х ст., до якої входили наземне житло, господарські споруди та виробничі комплекси, пов’язані з видобутком та обробкою заліза. В шарах другої половини Х – початку ХІ ст. на розкопі № 1 зафіксовано зміну ремісничої спеціалізації на садибі, що змінила попередню. До цього періоду належало двокамерне житло із заглибленим підклітом та наземною частиною, майстерня з обробітку пірофіліту та виготовлення пряслиць, господарські споруди тощо. На початку ХІ ст. посад загинув у пожежі й був відновлений лише у ХІІ ст.

Свідченням цього є рештки двох жител та декількох господарських споруд того часу.



Pages:   || 2 | 3 | 4 |
 
Похожие работы:

«Елена Маслякова Твоя пивная Текст предоставлен правообладателем.http://www.litres.ru Е.Маслякова Твоя пивная: Вече; Москва; 2002 ISBN 5-94538-021-0 Аннотация Издание представляет собой уникальное собрание рецептов пива, по которым можно приготовить его в домашних условиях. В книге собраны как старинные, так и новейшие способы приготовления пива. Прочитав эту книгу, вы станете настоящими ценителями, познакомитесь с традициями пития. Кроме того, вы узнаете о том, какие блюда можно приготовить с...»

«The Best of Phantom: Фантом Пресс; Москва; 2008 ISBN 978-5-86471-456-0 Оригинал: Khaled Hosseini, “A Thousand Splendid Suns” Перевод: С. Соколов Аннотация Любовь — великое чувство. Глубоко укрытая, запрещенная, тайная, она все равно дождется своего часа. Об этом новый роман Халеда Хоссейни, в 2007 году ставший главным мировым бестселлером. В центре романа — две женщины, которые оказались жертвами потрясений, разрушивших идиллический Афганистан. Мариам — незаконная дочь богатого бизнесмена, с...»

«Ежегодная маркетинговая премия Энергия успеха Лучшее корпоративное издание 2010 года №3 (42), март 2012 В номере: Крупным планом Международный женский день стал отличным поводом для знакомства наших читателей с новым руководителем брестского филиала Натальей Арцименей. Осенью прошлого года она возглавила крупнейшее по численности региональное подразделение Белгазпромбанка, и теперь в совете директоров филиалов у нас работают две представительницы прекрасной половины человечества – Владислава...»

«http://piramyd.express.ru/disput/zorin/veaf.htm Зорин Виславий Иванович Введение в евразийскую философию Оглавление: Предисловие Глава 1. Пролегомены к евразийской философии Почему любой человек не может обойтись без философии? • Миро- или человековоззрение (человековидение)? • Какие виды человековоззрений (человековедения) существуют? • О партиях в философии и о типах философствования • Критерии (основания) для выделения типов философствования • Особенности философского мышления • Глава 2....»

«РУССКИЙ СБОРНИК исследования по истории России Редакторы-составители О. Р. Айрапетов, Мирослав Йованович, М. А. Колеров, Брюс Меннинг, Пол Чейсти XIV Модест Колеров Москва 2013 УДК 947 (08) ББК 63.3(2) Р89 Р89 Русский Сборник: исследования по истории Роcсии \ ред.-сост. О. Р. Айрапетов, Мирослав Йованович, М. А. Колеров, Брюс Меннинг, Пол Чейсти. Том XIV. М.: Издатель Модест Колеров, 2013. 520 с. ISBN 978-5-905040-06-1 УДК 947 (08) ББК 63.3(2) ISBN 978-5-905040-06-1 © Модест Колеров, 2013...»

«ПРОБЛЕМЫ СОВРЕМЕННОГО ОБРАЗОВАНИЯ www.pmedu.ru 2010, №4, 31-39 ТЕНДЕНЦИИ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ДИДАКТИКИ TENDENCIES AND PROSPECTS OF DOMESTIC DIDACTICS DEVELOPMENT Уман А.И. Зав. кафедрой общей педагогики Орловского государственного университета, доктор педагогических наук, профессор E-mail: Drtex@inbox.ru Uman A.I. Head of the chair of the general pedagogics Oryol state university, Doctor of Science (Education), professor Аннотация. Современная дидактика представлена с позиции...»

«ПЕРЕВОДЫ И П У Б ЛИК А Ц ИИ К. Дж. Мартин ОТРИЦАНИЕ В ЛОГИКЕ БОЭЦИЯ* Предис ловие научного редактора перевода В предлагаемой обширной статье Кр. Мартин анализирует трактаты Боэция сцелью уточнить логическую систему Боэция и место его трактатов в истории логики1. Автор вступает в дискуссию с основными современными авторами, пишущими о логике Боэция. Большинство из них трактуют систему гипотетических силлогизмов Боэция как вариант пропозициональной логики. Автор показывает, что изучение языка...»

«ДИССЕРТАЦИИ НА ТЕМЫ РУССКОЙ ЦЕРКОВНОЙ ИСТОРИИ, ЗАЩИЩЕННЫЕ В 2006 ГОДУ Диссертации на темы церковной истории, защищенные в научных учреждениях Российской Федерации в 2006 году * Абдулов Наиль Талгатович. Уфимская епархия в системе государствен но церковных отношений: 1917–1991 гг.. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук, выполнена в Башкирском государ ственном университете. Андреева Елена Владимировна. Монастыри Екатеринбургской епар хии: административно...»

«Московский городской психолого педагогический университет О.Е. Хухлаев Обычная работа в необычных условиях: психологическое консультирование, осложненное травматическим стрессом Москва МГППУ 2006 3 ББК 88 Х 98 Настоящее издание подготовлено и осуществлено в рамках проекта Содействие в восстановлении и развитии системы образования в Чеченской Республике при поддержке Московского Бюро ЮНЕСКО Введение Россия, 119049 Москва, ул. Мытная, д. 1, под. Обычная работа в необычных условиях Тел. +7 (095)...»

«Составители: Программное сопровождение: Е.В. Данилова, Р.Л. Ефремов Л.Е. Потапова Технологическое сопровождение: И.В. Колотова, Н.П. Филиппова Выпуск подготовлен НИЦ Информкультура РГБ Зрелищные искусства библиография : Реф.-библиогр. информ. / Рос. гос. б-ка, НИЦ Информкультура. — М.: Рос. гос. б-ка, 2014. – Вып. 1. — 56 с. Ответственный за выпуск И.В. Бабич, канд. ист. наук. Оформление обложки А.А. Кобылянская Технический редактор А.С. Жукова Уч.-изд. л. 4,5 _ ФГБУ Российская государственная...»

«К.А. Левинсон К.А. Левинсон ОБ ОДНОЙ ВЫПАВШЕЙ СТРАНИЦЕ ЧЕЛЮСКИНСКОЙ ЭПОПЕИ1 Поскольку темой нашего сборника является Путешествие как историкокультурный феномен, для начала хотелось бы прояснить вопрос, что же такое путешествие2. Я предложил бы считать путешествием ограниченный обозримыми временными рамками значительное перемещение человека (или группы людей) в пространстве. Обозримые временные рамки – это такие, когда участники и/или окружающие более или менее отчетливо знают, когда их путь...»

«Л.А. Паутова, А.О. Фигура ПРОБЛЕМА СОЗНАНИЯ И СОЦИОЛОГИЧЕСКОЕ ПРИЗВАНИЕ Перефразировав название известной статьи Мераба Мамардашвили Проблема сознания и философское призвание, авторы пытаются очертить контуры социологического изучения сознания. Анализируется предметная область социологии сознания и ее корректировки в разные исторические периоды. Выделяются основные теоретические оси социологического изучения сознания: индивидуальное-коллективное, экзогенное-эндогенное,...»

«Куба. Апрель-май 1918 г. Мусульманские погромы в документах Составитель: Доктор исторических наук, Солмаз РУСТАМОВА-ТОГИДИ Баку – 2010 1 Главный консультант: Эльдар Махмудов Председатель Государственной Комиссии по делам военнопленных, заложников и пропавших вез вести граждан Азербайджанской Республики Научный редактор: Маммад Джафарли кандидат исторических наук Рустамова-Тогиди Солмаз Али кызы. Куба. Апрель-май 1918 г. Мусульманские погромы в документах Баку. 2010. 552 стр. с фотографиями....»

«Переславская быль Том 9, кн. 1 В. Г. Добронравов ИСТОРИЯ ТРОИЦКОГО ДАНИЛОВА МОНАСТЫРЯ ПЕРЕСЛАВЛЕ-ЗАЛЕССКОМ В Г. Переславль-Залесский 2008 ББК 86.372-6(2Рос-4Яр) УДК 271.22-788-9(470.316-21) Д 56 Серия Переславская быль основана в 2004 году. Ответственный редактор А. Ю. Фоменко. Редколлегия: Д. В. Петропавловский, А. Ю. Фоменко. Издано на средства Д. В. Петропавловского. На 4-й странице обложки: Н. Н. Николаев. Портрет В. Г. Добронравова. 1902. Карандаш. Рисунок предоставила Г. Г. Мозгова (г....»

«неуемная Россия неуемная Россия Москва–Волгоград 2003 Московский государственный университет им. М.В. Ломоносова Центр общественных наук Экономический факультет Волгоградский государственный университет Волжский гуманитарный институт Научно-исследовательский институт проблем экономической истории России XX века Академия гуманитарных наук НЕУЕМная Россия 2 Под редакцией д.э.н., проф. Ю.М. Осипова; д.э.н., проф. О.В. Иншакова; д.э.н., проф. М.М. Гузева; к.э.н., в.н.с. Е.С. Зотовой...»

«Сергей Кургинян КАЧЕЛИ Конфликт элит — или развал России? Содержание К читателям Пролегомены — или Двадцать лет спустя Часть 1 ПРЕДМЕТ И МЕТОД Глава 1. Телеология — или о том, зачем нужна теория элит o Глава 2. Гносеология — или о том, как добывается искомое знание o Глава 3. Этика — или о том, как вы обязаны относиться к предмету o Часть 2 ОТ МЕТОДА И ПРЕДМЕТА — К СМЫСЛУ И СИТУАЦИИ Глава 1. Требует ли внепредметное отдельного обсуждения? o Глава 2. Влияние внепредметного на предмет o Глава 3....»

«СОЦИОЛОГИЯ: ПРОФЕССИЯ И ПРИЗВАНИЕ ИНТЕРВЬЮ С ПРОФЕССОРОМ НИКОЛАЕМ ИВАНОВИЧЕМ ЛАПИНЫМ — Кем Вы себя считаете в профессиональном смысле — философом, социологом, политологом, социальным ученым, или просто интеллектуалом в социогуманитарной области? Я имею удовольствие профессионально работать одновременно как социальный философ и как социолог. Начинал я научные исследования в 1954 г. в аспирантуре философского факультета МГУ как историк социальной философии (предметом исследований я избрал...»

«Избирательная комиссия Курганской области ИЗБИРАТЕЛЬНОЕ ПРАВО И ИЗБИРАТЕЛЬНЫЙ ПРОЦЕСС Сборник заданий Издание второе переработанное Курган 2010 Брикез Марина Анатольевна – учитель истории и обществознания МУ Лицей № 12 г. Кургана. Гончар Эльвира Витальевна – зам директора по ВР, учитель истории и обществознания МОУ Средняя общеобразовательная школа № 22 г. Кургана. Пшеничников Валерий Петрович – начальник отдела организационноправовой работы Избирательной комиссии Курганской области....»

«Екатерина Мишаненкова Лучшие притчи. Большая книга. Все страны и эпохи текст предоставлен правообладателем Лучшие притчи. Большая книга. Все страны и эпохи: Астрель; Москва; 2012 ISBN 978-5-271-45428-8 Аннотация Притчи как жанр переживают настоящее возрождение. Оказалось, что именно сейчас возникла необходимость в чтении небольших историй, каждая из которых по силе воздействия равна серьезному роману. В этой книге вы найдете лучшие притчи за всю мировую историю, которые легко отвечают на...»

«РОССИЙСКАЯ АКАДЕМИЯ НАУК ЛИТЕРАТУРНЫЕ ПАМЯТНИКИ АНДРЕЙ БЕЛЫЙ Соьрание стихотворений 1914 •чЦТ Издание подготовил А. В. ЛАВРОВ МОСКВА НАУКА 1997 РЕДАКЦИОННАЯ КОЛЛЕГИЯ СЕРИИ ЛИТЕРАТУРНЫЕ ПАМЯТНИКИ Д.С. Лихачев (почетный председатель), В.Е. Багно, Н.И. Балашов (заместитель председателя), В.Э. Вацуро, МЛ. Гаспаров, АЛ. Гришунин, Н.Я. Дьяконова, Б.Ф. Егоров (председатель), А.В. Лавров, АД. Михайлов, И.Г. Птушкина (ученый секретарь)* ИМ. Стеблин-Каменский, С.О. Шмидт Ответственный редактор Н.А....»






 
© 2014 www.kniga.seluk.ru - «Бесплатная электронная библиотека - Книги, пособия, учебники, издания, публикации»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.